19 років, наша дівчина стала ДРУЖИНОЮ ШЕЙХА… Але після першої ночі потрапила до ЛІКАРНІ

— прошепотіла вона.

— Він із нами, — відповіла я. — Отже, ми впораємося.

Уночі я довго не могла заснути. Думала про портрети, про щоденник Єлени, про те, як легко жінкам у цьому домі було зникнути без сліду. Я поклала флакон на стіл. Поруч — перстень із місяцем і двома клинками.

І раптом зрозуміла: цей знак означає не смерть, а вибір. Місяць — прихована таємниця. Клинки — сила, що розтинає темряву. Ми вирішили боротися. Я заснула під тихий шелест дерев у саду, і мені вчувся звук, схожий на полегшений зітх. Ніби самі стіни палацу нарешті скинули тягар багаторічного мовчання.

Минула ніч скріпила наш таємний союз із Рашидом. Докази, підозри, загроза з боку Маліка — усе склалося в карту, за якою нам належало йти обережно й без права на помилку. На кону стояло не лише моє майбутнє, а й життя самого Рашида.

На світанку до покоїв увійшла Зухра. Її кроки були безшумними, погляд — гострим. Вона не стала гаяти часу на вітання й одразу подивилася на стіл, де лежали флакон і перстень.

— Ти зайшла далі за інших, — сказала вона. — Решта зупинялися, осліплені страхом. Ти пішла вперед.

— У мене немає вибору, — відповіла я. — Мені потрібна правда.

Стара довго дивилася на мене, ніби перевіряла на міцність. Потім дістала зі складок одягу невеликий згорток. Усередині лежав шматок щільної тканини, на якому був вишитий знайомий символ: місяць і схрещені клинки.

— Це давній знак роду, — пояснила вона. — Його не виставляють напоказ. Він існує для тих, хто зобов’язаний пам’ятати поклик крові. Ти не повинна була дізнатися цю таємницю, але раз уже дізналася — слухай. Цей символ пов’язаний із долями жінок. Пам’ять про них ховали, щоб зберегти владу непохитною.

Я стисла тканину в долонях. Отже, таємні двері, приховані галереї й портрети не були випадковістю. Це була частина жорстокої системи, де чужі життя приносили в жертву чужому впливу.

— Я не дозволю цьому тривати, — твердо сказала я. — Це коло має розімкнутися.

Зухра гірко всміхнулася:

— Руйнувати завжди небезпечніше, ніж мовчати. Але якщо ти готова йти до кінця, пам’ятай: правда стане твоєю головною зброєю.

Удень над палацом повисла важка, дзвінка тиша. Слуги рухалися швидко й безшумно, ніби відчували наближення грози. Я ловила насторожені погляди, чула уривки фраз, але не могла розібрати змісту. Інтуїція підказувала: Малік готує вирішальний крок.

Увечері Рашид сам прийшов до мене. Його обличчя було похмурим і зосередженим.

— Лікар перевірив воду, — повідомив він. — У трьох глечиках виявлено отруту. Я наказав замінити посудини, але це тимчасово.

— Отже, треба спіймати його на місці злочину, — відповіла я. — У ту мить, коли він знову спробує це зробити.

— Це надто ризиковано, — Рашид похитав головою. — Якщо він зрозуміє, що його викрито, вдарить першим.

Я подивилася йому просто в очі….