Артем мріяв блиснути перед колишньою на зустрічі випускників

І ось настав день, коли вони складали іспити. Артем був зібраний, хоча в душі трохи хвилювався. Марина ж була, як завжди, весела й казала, що їй байдуже, скільки вона отримає балів, бо її тато сказав, що все зробить, аби його донечка вступила до інституту.

Артем же розумів, що його батьки не потягнуть навчання і йому бажано все-таки потрапити на бюджет, і він набрав найвищий бал. На душі було радісно, що все-таки недарма він увесь цей час корпів над підручниками й тепер зможе вступити до університету, як і мріяв.

Усі інші отримали невисокі бали. З усього класу в Марини виявився найнижчий. Але вона не занепадала духом і всім казала, що не дуже-то й старалася, бо вирішила не перейматися, адже ці стреси впливають на колір обличчя.

Потім був випускний, і Артем до того часу Марину майже не бачив. Вона казала, що вони з мамою обиратимуть їй сукню і взагалі їй треба підготуватися та бути найкрасивішою на цьому балу. Артем нічого не казав, розумів, що зараз краще їй не заважати.

Та й на вечорі вона була наче невловима пташка, весь час десь пурхала й на Артема не звертала жодної уваги. Він переживав, намагався з нею поговорити, але потім вийшов із хлопцями надвір, і вони трохи випили, щоб, так би мовити, підняти настрій.

— А то якось нецікаво. Батьки п’ють, хоча це наше свято, і в мене таке відчуття, ніби це вони весь час до цієї школи ходили, а не ми. І мені здається, що батьки радіють більше за нас. Їх теж можна зрозуміти, адже вони вчилися разом із нами всі ці роки, — сказав Артем, узяв простягнутий келих і випив.

— А ти чого не в гуморі? Адже радіти треба. Ти найвищий бал отримав. Я от не знаю, що мені робити, куди вступати. Батько каже, що нічим допомогти не зможе, щоб я тепер сам розв’язував проблеми. Та тепер думаю, як бути далі. Артеме, це ти через Маринку так напружуєшся? Та кинь. Повір, вона ніколи твоєю дівчиною не була. Ми все це бачили. Тільки ти чомусь не хочеш дивитися правді у вічі.

На це Артем нічого не сказав. Повернувся, зайшов усередину, туди, де гриміла музика й де дівчата в гарних сукнях рухалися в танці, нагадуючи райських птахів. Марини серед них не було. Він підійшов до Світлани, яка стояла осторонь, і запитав, чи не бачила вона її.

— Та вона з Ромкою та його друзяками поїхала до клубу. Я чула, як вони домовлялися туди їхати, бо з батьками їм тут сидіти нецікаво.

І знову в грудях утворився якийсь клубок, який не давав дихати. Артем повернувся до друзів і попросив, щоб йому ще налили випити. Як він дістався додому, як ліг у ліжко, геть не пам’ятав.

Прокинувся вранці від сильного головного болю й сухості в роті. Підвівшись, Артем пройшов на кухню, щоб попити води. За столом уже сидів батько й снідав.

— Привіт, синку. Бачу, випускний пройшов на ура. Я вчора менше випив, на відміну від тебе. Щось сталося? Ти через Маринку так учора набрався?

Артем випив води, подивився на батька, не розуміючи, звідки той міг дізнатися.

— Та не дивися на мене так. Поки ми їхали додому, ти всю дорогу белькотів про те, як ти її любиш, як вона негарно вчинила, поїхавши з балу з іншим хлопцем. Хочеш поради? Якщо вона так вчинила, то це не твоя дівчина, і тобі краще її забути, поки не пізно.

— Тату, я сам розберуся.

Повернувшись, він повернувся до спальні й знову впав на ліжко. Через деякий час до кімнати зайшов батько й сказав:

— Синку, тобі краще поснідати. Я розумію, що тобі навіть від самої думки стає зле, але послухай мене. Іди хоч трохи поснідай, випий чаю й лягай спати. Ось побачиш, коли прокинешся, від головного болю й сліду не лишиться.

Трохи подумавши, Артем усе-таки вирішив дослухатися до поради батька. Пішов на кухню, зробив собі яєчню, налив чаю і, швидко все з’ївши та випивши, повернувся до спальні. Він і сам не помітив, як заснув, а прокинувся вже ближче до вечора, почуваючись набагато краще…