Артем мріяв блиснути перед колишньою на зустрічі випускників

Дівчата здивовано втупилися в неї. Вони не розуміли, чому Марина так негативно відгукується про хлопця, з яким начебто зустрічалася.

— До речі, наша тихоня Світлана, яку ніхто в класі ніколи не помічав, теж вступила, здається, до університету іноземних мов.

— Хто б міг подумати. Я думала, вона здатна вступити лише до коледжу.

— Даремно ти так. Вона завжди добре вчилася.

— Я взагалі думала, вона прибиральницею буде, — додала Марина. — Щоправда, я досі не збагну, про кого ви говорите, бо зовсім не пам’ятаю її обличчя.

Усі дівчата дружно розсміялися, потім подивилися на час і почали збиратися на сеанс.

— До речі, ви чули, що Роман із паралельного класу взагалі одружуватися збирається? Не знаю, правда це чи ні, але він постійно всюди з’являється з цією дівчиною й поводиться з нею так, наче вона з кришталю зроблена.

Марина відразу зрозуміла, про кого йдеться. Найімовірніше, це та сама Даша, яка одразу запаморочила Романові голову. Після таких новин іти в кіно не хотілося. Настрій було зіпсовано. У голові крутилося лише одне: як він міг так із нею вчинити? І що вона робитиме? Адже свій час для вступу вона проґавила. Завтра треба буде все-таки подивитися в інтернеті, може, десь іще приймають документи, і для неї ще не все втрачено.

Фільм виявився нецікавим, і вже на середині всі вирішили далі його не дивитися, а просто вийти й трохи прогулятися. Марина була згодна, бо теж уже не могла сидіти й дивитися таку нісенітницю. Вийшовши на свіже повітря, вона відчула себе трохи краще. Поки йшов фільм, у її голові визрів план.

Вона вирішила зателефонувати Артемові й дізнатися в нього, які в неї є варіанти. Вона знала, що він обов’язково щось для неї знайде, та й з іспитами допоможе.

Від цього її настрій поліпшився, і вона із задоволенням гуляла з дівчатами, слухала їхню балаканину й іноді сама щось розповідала. Нарешті вирішили йти по домівках. І Марина із задоволенням викликала таксі, бо їй уже кортіло поговорити з Артемом. Вона була впевнена, що, щойно він почує її голос, відразу кинеться допомагати. Адже хлопці, коли по вуха закохані, готові на все. А дівчата, в яких закохані ці хлопці, повинні цим користуватися.

Розмовляти з ним вона вирішила вдома. Батьків не було, вони, як завжди, на дачі, тож їй ніхто не заважатиме. «А може, запросити його додому, га?» — майнуло в неї в голові. Але все залежить від того, як піде розмова. А то він же може й слухавки не взяти. Зрештою, тоді вона його дуже сильно образила. І, між іншим, уже не вперше.

Ще цей Роман, навіщо він узагалі звалися їй на голову? Від нього самі проблеми. Як вона переживала весь цей час? Ні про кого більше не думала, тільки про нього. А тепер він розважається з цією Дашею й про Марину навіть не згадує. Від цих думок їй знову стало зле. Вона пройшла на кухню, налила собі чаю. Випивши його, вона пару разів глибоко вдихнула й набрала номер Артема.

Лунали гудки, але слухавки ніхто не брав. Від цього їй стало неприємно. Вона могла уявити що завгодно, але те, що він просто не візьме слухавки, побачивши, що телефонує вона, їй навіть на думку не спадало. Почекавши п’ять хвилин, вона знову набрала номер Артема, і він знову не взяв слухавки. Тоді Марині стало страшно.

Вона так на нього розраховувала, уже навіть підбадьорилася від думки, що Артем допоможе їй зі вступом. Але й тут нічого не вийшло. Він теж її покинув, і тепер вона залишилася зовсім сама. Не витримавши, Марина розридалася, пішла до своєї кімнати, щоб віддатися своєму горю. Щоправда, плакала вона недовго, бо в неї задзвонив телефон. Вона побачила, що телефонує Артем. Марина крізь сльози всміхнулася переможною усмішкою, а потім взяла слухавку.

— Алло.

— Привіт, Марино. Я побачив два пропущені від тебе. Щось сталося?

— Так, мені дуже погано. Мені потрібна твоя допомога. Ти зможеш приїхати до мене? — відразу випалила вона.

— У тебе щось серйозне? Бо я зараз не можу. Я на дачі з батьками, тож приїхати зможу тільки завтра.

— Добре, завтра то й завтра. Тільки обов’язково приїжджай. Мені треба з тобою поговорити…