Батьки отримали з армії запечатану труну з позначкою «не відкривати». Відкрили — і зблідли…

— розгублено шепотіли родичі.

Марина й Віктор завмерли. Вони вірили, що сина там немає, але порожньої труни не чекали. І тут Марина помітила серед речей складений зошитовий аркуш. Руки в неї тремтіли так сильно, що вона ледве змогла його розгорнути.

Лист був від Артема.

Він писав, що якщо батьки читають ці рядки, значить, вони здогадалися: з ним усе гаразд. Просив вибачення за біль, якого їм завдав. Пояснював, що після останньої розмови з матір’ю зв’язатися вже не міг.

На навчаннях, як писав Артем, колишній тесть вирішив розправитися з ним. Бєляєв боявся, що історія з Лерою спливе назовні й зашкодить його становищу. Вранці, після дзвінка додому, на Артема напали троє. Він зумів відбитися й привернути увагу, нападники втекли. Серйозних ран не завдали, але руку зламали. Перед цим дали зрозуміти, від кого прийшли.

Коли Артем звернувся по допомогу, йому не повірили. Навпаки, звинуватили в тому, що він сам завдав собі травми, щоб уникнути подальшої участі в операції. Його слів про напад ніхто слухати не захотів. Дуже швидко ним зацікавилися люди з наглядової служби, почалися допити, і Артем зрозумів: йому готують справжню справу.

Тоді він вирішив удавати хворого. Сказав, що болить горло, почав кашляти, і це спрацювало. Його відправили на карантин до шпиталю. Там він зустрів Дениса, того самого шкільного приятеля. Денис справді захворів і лежав під наглядом.

Артем розповів йому все. У Дениса знайшлися знайомі серед медиків. Тоді й з’явився божевільний план: оформити Артема померлим, а йому самому таємно повернутися в містечко й спробувати здобути докази. Якщо Лера знала про замовлення батька, вона могла проговоритися…