Батьки отримали з армії запечатану труну з позначкою «не відкривати». Відкрили — і зблідли…

— А ти не питав. Та й яка різниця? Навіть краще, що не знав. Інакше я б думала, що ти поруч зі мною через тата.

— Леро, ну що ти таке кажеш, — знітився він.

Він і справді був закоханий. Дивився на неї й вірив, що ось воно — нарешті те саме, справжнє.

Невдовзі Лера ближче познайомила його з батьком. Сергій Вікторович Бєляєв зустрів Артема спокійно, але погляд у нього був важкий.

— Моїй доньці боляче не роби, — сказав він. — За кожну її сльозу спитаю серйозно.

— Я її ображати не збираюся, — відповів Артем. — На руках носитиму.

Полковник тільки хмикнув. Однак загалом кандидат у зяті його влаштовував: служить, не п’є, працює сумлінно, зайвого не базікає.

Весілля зіграли доволі швидко. Молодим дали службову квартиру, з облаштуванням теж допоміг тесть. Він навіть натякнув, що з часом посприяє вирішенню житлового питання остаточно. Артемові здавалося, що життя нарешті налагодилося. Робота є, дружина вродлива, окрема квартира, попереду — нормальне майбутнє.

Але дуже скоро з’ясувалося, що він знав про Леру далеко не все.

Спочатку вона зізналася, що не зможе мати дітей. Пояснила це тяжкою травмою, перенесеною в дитинстві. Артем був приголомшений, але постарався не показувати їй свого болю. Він вирішив: значить, житимуть удвох. А якщо колись дуже захочуть дитину, можна буде взяти малюка з дитячого будинку.

Потім виявилося, що до двадцяти п’яти років Лера вже двічі побувала заміжня.

— То були помилки, — казала вона, уникаючи його погляду. — І перший раз, і другий. А тебе я справді люблю.

Артем тоді насторожився. Не сам факт минулих шлюбів його зачепив, а мовчання. Чому вона не сказала раніше? Чому все важливе спливало тільки після весілля?

Одного разу він знайшов у неї в сумочці маленький згорток із підозрілим порошком. Досить було одного погляду, щоб зрозуміти: це не невинна річ.

— Леро, ти що, вживаєш?