Чоловік хотів позбутися дружини за допомогою небезпечного сусіда, але його план обернувся проти нього

— Ліно, поїхали в місто до нормального лікаря. Ну що ти сидиш? Там обстежать, аналізи зроблять. Наш-то руками розвів — і все.

— Та що вони знайдуть? — відмахувалася Ліна. — Полежу пару днів, може, відпустить.

Ніна сердито хитала головою, але одного разу наважилася сказати те, що давно носила в собі.

— Я не хотіла тебе добивати, але мовчати теж не можу. Твого Вадима бачили з якоюсь жінкою. Приїжджала до нього. Може, звісно, люди перебільшують, але чутки ходять недобрі.

Ліна тільки криво всміхнулася. Для неї це не стало несподіванкою. Вона й сама помічала чужий запах на його сорочках, знаходила сліди помади на комірі. Щоправда, останнім часом Вадим чомусь став сам прати свої речі.

— Ти ж слабка, — казав він із показною турботою. — От і допомагаю.

Про те, що штани, светри, рушники й постільну білизну, як і раніше, прала Ліна, він волів не згадувати.

Потім їй стало зовсім зле.

Два дні вона майже не вставала. Гарячка кидала то в жар, то в холод. Кашель струшував усе тіло, шкіра палала від висипу, очі сльозилися й боліли. Вона лежала, вкрившись до підборіддя, і чула, як Вадим ходить по хаті, роздратовано соває стільці, гримить посудом, бурмоче собі під ніс.

— Та коли ж ти вже нарешті звільниш мені життя, — кинув він одного разу, навіть не намагаючись говорити тихіше.

Він більше не приховував злості. Нова жінка, як виявилося, справді існувала. Вона вимагала уваги, кликала його поїхати, починала тиснути. Але поїхати Вадим не міг: усі його розповіді про міську квартиру були порожньою вигадкою. Жодного житла в нього не було.

Із колишнього життя він утік не від нудьги й не від розчарування. Його вигнали з роботи після неприємної історії: він крав пальне зі службової машини й продавав його на стороні. Коли все розкрилося, Вадим поспішив зникнути. У селищі він знайшов зручний прихисток, а разом із ним — довірливу Ліну.

Вона була молода, закохана й не вміла підозрювати найгірше. Поступово Вадим умовив її оформити на нього частину будинку, що дістався їй від бабусі. Тоді він говорив про сім’ю, майбутнє, ремонт, дітей. Ліна вірила.

Того дня вона лежала в спальні й раптом почула чоловічий голос у коридорі.

— Проходьте, дивіться. Ось ця половина будинку вже моя.

Відповів незнайомець: