Чоловік хотів позбутися дружини за допомогою небезпечного сусіда, але його план обернувся проти нього

Ліна знала, що він майже нічого не тягав. У магазинах жінки самі розвантажували лотки, на пекарні був вантажник. Але сил на суперечку в неї вже не лишалося. Вона мовчки знімала хустку, закачувала рукави й ставала до плити.

Увечері напади посилювалися. Очі червоніли, у горлі ніби шкребло наждаком. Потім на шкірі почали з’являтися дрібні плями — то на руках, то на спині, то біля ключиць.

Одного ранку Вадим помітив висип, коли Ліна перевдягалася перед роботою.

— Слухай, — він відступив на крок. — Ти часом не заразна?

— Не знаю, — втомлено відповіла вона. — Самій би зрозуміти.

— Тільки цього мені бракувало.

Він навіть снідати не став. Грюкнув дверима й пішов. Відтоді Вадим раптом почав усе частіше зникати ночами.

— Попросили вийти в нічну зміну, — казав він, відводячи очі. — Щоб хліб до ранку вже був у магазинах.

Ліна слухала й не сперечалася. Вона вже давно помічала брехню в його голосі. Іноді він зникав на ніч, іноді на кілька днів, а потім знову залишався вдома, ніби нічого не сталося. І саме в ті ночі, коли він спав поруч, Ліні ставало найгірше.

Його роздратування, прискіпування, гучні зітхання, невдоволене обличчя — усе це виснажувало її сильніше за хворобу. Вона кашляла так, ніби з неї вивертали душу. Після кожного нападу в очах темніло, а пальці холонули.

Сусідки проводжали її тривожними поглядами.

— Зовсім висохла, бідолашна, — казали вони між собою. — Наче не живе, а дотліває.

Подруга Ніна не раз намагалася струсонути її..