Чоловік хотів позбутися дружини за допомогою небезпечного сусіда, але його план обернувся проти нього

— За трагічний випадок у лікарні. Пацієнт помер після тяжкої реакції на препарат. Моєї вини там не було. Призначення зробив інший лікар, він не перевірив одну важливу річ. Але зчинився галас, родичі вимагали покарання. Того лікаря мали судити, але в нього померла дружина, залишилася маленька дитина. Він сам виховував сина.

Роман говорив рівно, без бажання виправдовуватися.

— Тоді я взяв провину на себе. З дружиною ми якраз розходилися, усе вже руйнувалося. Квартиру поділили, свою частину грошей я встиг зберегти. Коли звільнився, думав купити маленьке житло, але заощадження сильно знецінилися. Вистачало хіба що на кімнату в комуналці. Потім побачив оголошення: продається половина будинку в селищі. Ціна підходила. Продавець запевняв, що в другій половині живе літня хвора жінка і скоро можна буде викупити весь будинок.

Ліна слухала, і сльози самі котилися по щоках. Не від жалю до себе навіть — від тієї крижаної ясності, яка раптом прийшла. Вадим не просто втомився від її хвороби. Він чекав її смерті. І вже торгував її домом, ніби вона була старими меблями.

— Де він зараз? — тихо спитала вона.

— Сказав, що їде в місто зі своєю нареченою. Залишив номер. Просив повідомити, коли ви… — Роман запнувся. — Коли звільниться друга половина.

Ліна коротко, безрадісно всміхнулася.

— Зрозуміло. Дуже навіть зрозуміло.

Відтоді Роман став не просто сусідом. Він виявився людиною, яка не проходила повз. Допомагав принести воду, топив піч, лагодив двері, що заїдали, купував продукти, якщо Ліна не могла вийти. Робив усе спокійно, без зайвих слів і без показного геройства.

Незабаром він влаштувався працювати в місцевий медичний пункт замість колишнього фахівця, який давно мріяв виїхати й тільки чекав слушної нагоди. Селище прийняло Романа насторожено, але швидко зрозуміло: руки в нього вправні, голова ясна, а до людей він ставиться уважніше за попереднього лікаря.

Одного вечора він постукав до Ліни.

— Зайдіть завтра до мене в пункт, добре?

— Навіщо?

— Є в мене одна думка щодо вашої хвороби. Ви самі не помітили, що кашляти стали менше? І обличчя вже не таке сіре.

Ліна теж це помічала, але боялася радіти. А раптом це просто збіг? А раптом коротке полегшення перед новим погіршенням?