Чоловік хвалився матері, що зізнався мені в зраді, навіть не підозрюючи, що я вже все передбачила

Поки Ольга утрамбовувала майно чоловіка, на іншому кінці міста розгорталася своя комедія. Людмила, свекруха Ольги, сиділа у своїй тісній однокімнатній квартирі. Квартирка була заставлена важкими старими меблями, через що пересуватися нею можна було тільки боком.

Людмила перед круглим дзеркалом приміряла яскраву шовкову хустку, затиснувши плечем телефонну слухавку. Вона віщала на всю кімнату, спілкуючись зі своєю нерозлучною подругою.

— Та кажу тобі, Ларочко, все звершилося! Віктор мій преставився, царство йому небесне.

— Тиран був рідкісний. Зате тепер ми з Максимочком повноправні господарі. Максим сьогодні свою бліду мимру з квартири виставляє.

Людмила переможно поправила хустку на пишній зачісці.

— Знайшов собі дівчинку, Наталочку. Манікюрниця, доглянута пані, не те що ця нудна бухгалтерка.

Людмила була свято переконана у своїй правоті.

Вона мислила просто. Чоловік помер, майно переходить до неї й сина. Той факт, що за місяць після похорону вони навіть не спромоглися дійти до нотаріуса й відкрити спадкову справу, її зовсім не хвилював.

Навіщо поспішати, якщо все й так своє? Тим часом у двокімнатній квартирі Ольга закінчувала збори. Чотири величезні зелені баули стояли в коридорі, нагадуючи пухких інопланетян. Ольга стягнула їхні горловини широким скотчем, щоб жодна шкарпетка не змогла втекти.

Оглянула квартиру. Без речей Максима простір наче зітхнув на повні груди. Повітря стало чистішим.

Близько третьої години дня задзвонив телефон. На екрані висвітилося вдоволене обличчя свекрухи. Людмила дзвонила по відеозв’язку.

Ольга, стримуючи усмішку, прийняла виклик.

— Ну що, збираєш речички? — замість привітання проспівала Людмила. Її обличчя на екрані сочилося самовдоволенням, мов стиглий персик.

— Сподіваюся, чужого не прихопила? Телевізор перевірю. І пилосос залиш, він іще новий. Вітюша купував.

— Збираю, Людмило Андріївно. Ретельно пакую. Успіх гарантую.

Чемно кивнула Ольга, відходячи подалі від зелених мішків, щоб вони не потрапили в кадр.

— От і славно! — фиркнула свекруха. — Максим сказав, щоб до вечері тебе там не було.

— Ключі на тумбочці залишиш. І підлогу витри перед виходом. Не хочу, щоб Наталя дихала пилом.

Екран згас. Ольга розсміялася вголос. Сміх був щирим, легким, без краплі гіркоти.

Комедія положень набирала обертів. Ближче до сьомої вечора в замку заскреготів ключ…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇