Чоловік хвалився матері, що зізнався мені в зраді, навіть не підозрюючи, що я вже все передбачила

Двері до вітальні розчинилися навстіж. Ольга не ховала обличчя. Вона не тримала в руках свої скромні валізи.

— Максимку, ти молодець, що мамі подзвонив, — лагідно, але так голосно, щоб було чудово чути по телефону, промовила Ольга. — Мамо, готуйте диван у своїй однокімнатній. Ваш син їде додому.

Ольга не стала чекати реакції. Вона вийшла до передпокою, розчинила вхідні двері й потужним копняком відправила перший мішок на сходовий майданчик.

Слідом один за одним полетіли й решта три. Мішки були важкі, усередині глухо бряжчали спінінги й котушки. Максим нарешті знайшов дар мови.

Очі його полізли на лоба. Обличчя пішло червоними плямами від обурення.

— Ти що витворяєш, ненормальна? — закричав чоловік, метушливо скидаючи ноги зі столу й роняючи телефон на коліна.

Екран сіпнувся, показуючи перекошене обличчя Людмили на тому кінці зв’язку.

— Це квартира мого батька. Ти взагалі з глузду з’їхала? Я законний спадкоємець.

Ольга підійшла впритул до крісла. Її погляд був спокійний, важкий і гострий, мов скальпель. Вона дістала з пластикової теки щільний аркуш паперу.

Поклала його на стіл просто перед носом приголомшеного Максима. Синя печатка яскраво вирізнялася у світлі торшера.

— Ти телепень, Максиме, а не спадкоємець! — Голос Ольги звучав холодно: вона карбувала кожне слово.

— Пам’ятаєш, три роки тому компаньйон спробував хитрою бандитською схемою віджати справу твого батька й повісити на нього чужі махінації з податками?

Максим кліпнув. Із динаміка телефона перестала кудкудакати Людмила. Настала щільна тиша, яку порушувало лише гудіння холодильника на кухні…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇