Чоловік сміявся разом із матір’ю, аж поки одне банківське сповіщення не змінило настрій обох

— А ось і гаряче! — урочисто проголосила свекруха, схоплюючись із місця. — Богданчику, сиди, я сама зустріну.

Вона вибігла в коридор. За хвилину долинуло шарудіння щільної фольги, рипіння термосумки й невдоволене сопіння кур’єра.

— Я тільки перекладу гарячу рибу на свою красиву сервірувальну страву й одразу повернуся до вас, — долинув медовий голос Галини Михайлівни. — Ви тут поки термінал налаштуйте, молодий чоловіче.

До вітальні свекруха впливла, мов човен по тихому озеру. У руках вона несла величезне овальне блюдо, від якого йшов приголомшливий аромат запеченої риби, часнику, свіжих трав і лимона. На подушці з овочів лежав гігантський рум’яний осетер, прикрашений сіточкою із соусу й часточками помідорів.

Гості ахнули. Тамара Григорівна навіть упустила серветку.

— Оце так! — протягнула вона. — Ну, Галю, ну даєш!

Галина Михайлівна сяяла від радості. Вона поставила блюдо просто в центр столу, розправила плечі й окинула присутніх переможним поглядом. Богдан вдоволено крякнув і поправив комірець сорочки, приймаючи німий захват публіки на свій рахунок.

Оксана, відчувши апетитний запах, узяла виделку. Вона справді зголодніла, поки слухала казки про неіснуючі котеджі. Жінка потягнулася до блюда, маючи намір покласти собі невеликий шматочок риби.

Та не так сталося, як гадалося. Галина Михайлівна, помітивши рух невістки, миттєво змінила благісний вираз обличчя на хижий. Її рука метнулася вперед із блискавичною швидкістю.

Жінка міцно вхопилася за край овального сервірувального блюда і різким рухом відсунула його на інший кінець столу. Просто під ніс своєму синові. Оксана завмерла з піднятою виделкою…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇