Чоловік уже готувався до рішення лікарів, коли несподівана зустріч біля лікарні змусила його замислитися

Кіра плакала й говорила збивчиво:

— Я викликала швидку, але вони все не їхали. Я так злякалася, що навіть не одразу вам зателефонувала. Потім сама відвезла її до лікарні. Вона не приходить до тями. Лікарі оглянули і… Вам краще приїхати. Нехай вони самі все пояснять.

— Кіро, кажи! Що з нею? — закричав він.

Але у відповідь чув лише ридання.

За двадцять хвилин він уже був у лікарні. Коли побачив доньку без свідомості на білому ліжку, із заплющеними очима й нерухомими руками, у ньому щось обірвалося.

Історія ніби вирішила повторитися.

Кіра розповіла, що Евеліна впала раптово, без видимої причини. У лікарні провели обстеження й повідомили: у мозку дівчинки виявили пухлину. Її природа поки що неясна, але небезпека не в цьому. Утворення росте й тисне на важливі ділянки. Тому дитина не приходить до тями. Треба терміново оперувати.

Такий висновок лікар озвучив напередодні, а операцію призначили на ранок. Часу, за його словами, втрачати було не можна.

І ось тепер Андрій Павлович ішов через парк до лікарні, певний, що сьогодні вирішиться доля його доньки. У голові одна за одною виникали страшні картини: порожня дитяча, іграшки без господині, ще одна могила, ще одне «ми зробили все можливе». Якби не дивна жінка біля воріт парку, він, мабуть, так і дійшов би, не помічаючи дороги й потопаючи в жаху.

Тепер вони стояли в палаті.

Евеліна лежала серед дротів і приладів. На руці був катетер, поруч крапельниця, на обличчі — дихальна маска. Лікар пояснював, що без апарата дівчинка не справляється, що пухлина пригнічує важливі функції, що будь-яке зволікання може коштувати життя.

Але виглядала Евеліна майже здоровою. На щоках жеврів ніжний рум’янець. Довге світло-русяве волосся розсипалося по подушці й звисало з краю ліжка. Темні вії інколи ледь помітно тремтіли, ніби дівчинка ось-ось прокинеться й запитає, чому всі навколо так налякані.

Андрій Павлович не міг відвести від неї очей. Він трохи розумівся на медичних показниках і бачив: цифри на екранах не виглядають катастрофічними. Але він бачив і висновки, знімки, аналізи. Навіть далекий від медицини чоловік зрозумів би, що документи малюють страшну картину.

Жінка, яка прийшла з ним, мовчки підійшла до ліжка. Вона уважно подивилася на Евеліну, потім різко зблідла.

— Її треба забирати. Негайно.

І, не чекаючи відповіді, потягнулася до апаратів.

— Стій! Що ти робиш?