Чоловік вирішив поселити всю свою рідню в моєму домі, не підозрюючи, що я вже знаю, кому дзвонити

Із кухні з’явився Павло. На ньому була домашня футболка, волосся скуйовджене, обличчя сяяло тією натягнутою радістю, яку Леся одразу впізнала: він усміхався так, коли наперед знав, що винен, але сподівався проскочити на чарівності.

— Лесенько, ти вже? — надто голосно сказав він і розвів руки. — А ми тут… ну… сюрприз тобі влаштували.

Він підійшов, спробував обійняти її, та Леся стояла нерухомо. Тіло не слухалося. Вона дивилася то на чоловіка, то на людей у вітальні, і в голові бився один короткий запит: як? Як усе це могло статися, поки її не було вдома всього кілька днів?

Їй раптом стало ясно, що Павло заздалегідь готував цю сцену: усмішку, гучний голос, слово «сюрприз», безглузду радість на обличчі. Він ніби вирішив, що якщо ввійде в роль добродушного господаря, то й вона прийме відведене місце — здивується, розгубиться, пом’якшиться, а потім дозволить чужим людям лишитися. Навіть його обійми були частиною цієї постановки. Леся вперше за роки шлюбу відчула, що чоловік не просто помилився, а свідомо обійшов її волю…