Чоловік витратив заощадження на відпочинок для своєї матері, але вранці виявив у шафі те, чого зовсім не очікував

Перспектива переїхати до Галини Василівни вдарила по Богдану страшніше за будь-яку кувалду. Навіть втрата гардероба на мить перестала лякати. Мама свою однокімнатну квартиру вважала суверенною державою з жорстким пропускним режимом.

Пилинки там лежали по стійці струнко, а крок праворуч чи ліворуч карався багатогодинними лекціями про невдячність. Богдан ледь вирвався з цього затишного пекла, одружившись з Оксаною. Повернутися туди означало спати на скрипучій розкладачці на кухні, вислуховуючи, як правильно жувати й о котрій лягати спати.

Та ще й без речей. Мати ж його своїми причитаннями живцем з’їсть за втрату гардероба. Пиха Богдана красиво помахала йому ручкою й за секунду випарувалася.

Він опустив плечі, шморгнув носом і метнувся до кімнати по смартфон. А повернувшись на кухню, тремтячими пальцями став набирати номер матері. Увімкнув гучний зв’язок.

Гудки йшли довго. Нарешті слухавку зняли.

— Так, синочку! — Голос Галини Василівни звучав улесливо. — Чого це ти так рано? Я тут список складаю, які вбрання до санаторію брати. Думаю, зелену сукню з люрексом покласти. Там же ввечері танці будуть.

— Мамо! — блеючим голосом перебив Богдан. — Мамо, тут така справа…

— Що сталося? Ти захворів? — Голос миттю набув металевих ноток професійної доглядальниці.

— Ні, не захворів. Мамо, тобі треба скасувати бронювання.

На тому кінці повисла пауза, важка, як чавунна ванна.

— Що ти сказав? — прошепотіла Галина Василівна. — Яке бронювання скасувати? Ти що, блекоти об’ївся з самого ранку?

— Мамо, мені Оксана речей не віддає. Я в трусах стою. Мені на роботу треба.

Богдан зірвався на вереск, тупцюючи босими ногами по лінолеуму.

— Вона вимагає повернути гроші за їжу за пів року. Двісті тисяч. Інакше вона мене з дому вижене.

Галина Василівна ахнула так голосно, що динамік телефона схлипнув.

— Ця… ця мегера! Я завжди знала. Залишити чоловіка без штанів? Та як вона сміє? Викликай поліцію, я зараз приїду. Я їй коси повисмикую.

— Мамо, не треба поліції! — завив Богдан. — Вона мої речі продасть. Ти не розумієш, вона калькуляцію написала. Мамо, мені жити ніде. Якщо ти не віддаси гроші, я зараз викличу таксі й приїду до тебе. Жити назавжди…