Чоловік витратив заощадження на відпочинок для своєї матері, але вранці виявив у шафі те, чого зовсім не очікував

Потім він урвався. Потім настала абсолютна тиша. Наступної секунди заскрипіли дверцята шафи.

Спочатку по одній, потім ніби всі водночас. Потім почувся звук висувних шухляд комода. Такий собі оркестр під орудою нервового диригента.

— Оксано! — Голос чоловіка втратив ранкову бадьорість і набув писклявих ноток.

Оксана відпила кави. Смачно. Жодної економії: кава з пачки за тисячу того варта.

У коридор вилетів Богдан. На ньому були лише сімейні труси в дрібну клітинку. Волосся після сну стирчало в різні боки, а очі округлилися так, ніби він побачив привида з податковою декларацією в руках.

— Оксано, ти що зробила? Де мої речі? Де костюми? Де все? Я думав, нас обікрали, але твої сукні висять. Шафа порожня, навіть шкарпеток немає.

Він заметався кухнею, розмахуючи руками, як вітряк у бурю.

— Мені за пів години виходити, у мене летючка. У мене шеф приїхав, я в трусах поїду?

Оксана поставила чашку на блюдце, акуратно промокнула губи паперовою серветкою й подивилася на чоловіка, що метався, просто в очі.

— Ну, раз ти неправильно зрозумів про сім’ю і вирішив, що сім’я — це винятково твоя мама, я зібрала твоє шмаття й підготувала його до розпродажу. Тобі пропоную вирушити до мами просто зараз.

Голос Оксани був спокійний, як гладінь озера в безвітряну погоду.

— І нехай вона компенсує мої особисті витрати на тебе за минулі пів року. А то якось нечесно виходить, любий. Ти мої гроші проїв, а на море їде Галина Василівна.

Богдан завмер, важко дихаючи.

— Які гроші? Ти про що взагалі? Поверни речі, не смішно.

— Щойно потрібна сума впаде на мій рахунок, отримаєш своє ганчір’я. Якщо не хочеш, їдь до мами просто так. Літо, у трусах не змерзнеш. У метро пропустять, скажуть, що ти морж, а я тим часом подам на розлучення.

Богдан побагровів, кров прилила до обличчя, шия пішла плямами. Він упер руки в боки, намагаючись зобразити праведний гнів глави сімейства.

— Ти зовсім з глузду з’їхала через це море? Яка компенсація? У сім’ї все спільне. Ми чоловік і дружина, у нас єдиний бюджет.

— Та невже! — Оксана витонченим рухом фокусника дістала з серветниці складений удвоє аркуш паперу й розгорнула його на столі. — Ось калькуляція. Чорним по білому.

Вона підсунула аркуш Богданові. Той мимоволі нахилився, короткозоро мружачись.

— Дивися, мій золотий, ось рахунок за шість місяців. Ті продукти, які ти тут ум’яв за три горлянки на сніданок, обід і вечерю, помножені на інфляцію й мої мозолі від біганини по ринках, — це сто п’ятдесят тисяч умовних одиниць. Плюс комуналка, інтернет і твоя улюблена піна для гоління. Ще п’ятдесят тисяч. Разом двісті тисяч умовних одиниць. Саме цю суму особистих грошей я витратила, спонсоруючи твій шлунок, поки ти збирав мамусі на преміум-грязі.

Богдан зблід так стрімко, ніби з нього викачали всю кров. Він витріщився на цифри. Усе було підраховано до сосиски.

— Оксано, ти з глузду з’їхала? Звідки в мене зараз такі гроші? Я ж усе на путівку переказав. У мене на картці тільки на проїзд лишилося.

— Це твої проблеми. — Оксана байдуже знизала плечима, точнісінько копіюючи його вчорашній жест. — Я ж тобі вчора сказала: я мала на увазі нашу відпустку. Дзвони мамі. Бери телефон просто зараз. Нехай дзвонить у свій преміум-санаторій, скасовує бронювання, повертає гроші й переказує мені. За твою їжу й житло. Інакше береш ключі, викликаєш таксі, їдеш жити до мами в однушку або під міст — обирай.

Богдан ковтнув. Кадик нервово сіпнувся.

— А з одягом що? — свистячим шепотом спитав він.

— Поки чекаю, потім розпродам. Сорочки в тебе дорогі, костюми теж нічого. На сайті оголошень із руками відірвуть. Якраз, може, ще й у прибутку залишуся. Дзвони, час іде. До летючки 25 хвилин…