Чоловік, якого вважали зниклим безвісти, повернувся додому через 7 років і побачив свою дружину у весільній сукні з його найкращим другом
— У мене немає реєстрації, — рівно відповів Олександр. — Мою квартиру опечатала районна житлова контора на підставі анульованого паспорта.
— Значить, указуйте адресу фактичного перебування, — жінка роздратовано постукала тупим кінцем кулькової ручки по склу. — Наступний!
Олександр вписав адресу старого робітничого гуртожитку на промисловій околиці. Кутову кімнату на першому поверсі він зняв у глухого старого за символічні гроші. Паперові шпалери там відходили від бетонних стін великими сухими пластами, оголюючи сіру штукатурку. Під стелею цілодобово утробно гули іржаві водопровідні труби, вкриті товстим шаром конденсату.
Щоранку починалося рівно о п’ятій під важкий гуркіт товарних поїздів, що проходили за вікном. Олександр влаштувався різноробом на оптову будівельну базу без офіційного оформлення й зайвих запитань. Бригадир, сутулий чолов’яга в засмальцьованому кашкеті, платив м’ятими купюрами наприкінці кожної довгої зміни. Робота була виснажливою, монотонною й неймовірно брудною.
Паперові мішки із сухим цементом важили рівно по п’ятдесят кілограмів. Сірий, їдкий будівельний пил миттєво забивався в пори, сушив горло й гидко скрипів на зубах при кожному глибокому вдиху. Наприкінці багатогодинного дня м’язи спини перетворювалися на туго натягнуті, палаючі зсередини сталеві троси. Олександр мовчки тягав тягарі з піддонів у кузови фур, економлячи кожен рух.
Усі зароблені готівкою гроші йшли на оплату численних державних мит, послуги нотаріусів і найпростішу їжу. Вечеряв він завжди однаково: злиплі макарони, дешеві водянисті сосиски й обпалююче міцний чорний чай. Вечорами сидів за кульгавим столом, вкритим липкою клейонкою з вицвілим квітковим візерунком. При світлі тьмяної голої лампочки він заповнював нові безкінечні бланки запитів до інстанцій.
Важка латунна гайка надійно притискала стоси документів, не даючи протягу зі щілястої віконної рами рознести їх по підлозі. У старій візитниці тепер зберігалися тимчасові довідки, вицвілі чеки про оплату мит і копії протоколів. Відірваний хлястик остаточно обтріпався, але Олександр навіть не думав викидати цю річ. Груба шкіра надійно зберігала пам’ять про день, коли його життя холоднокровно перекреслили…
