Чоловік забрав м’ясо для шашликів своїй матері, хоча купували його на зарплату дружини, але три її слова швидко змінили розмову

Тарас обхопив голову руками. Лариса Іванівна важко дихала й стискала силіконову лопатку так, ніби збиралася пустити її в хід.

Він гарячково перебираў останні хвилини перед від’їздом. Сумка й справді лишалася на кухні без нагляду, поки він сидів із телефоном. Рівний голос Оксани, її раптова поступливість і байдужий погляд тепер складалися в цілком ясну картину.

— Ти виставив мене посміховиськом перед усім селищем! — процідила вона. — Я всім розповіла, яке м’ясо ти привезеш, а ти приперся з цією требухою.

— Це не я! Це Оксана все підмінила!

Він вихопив телефон. Від люті пальці тремтіли, і потрібний контакт вдалося відкрити не відразу. Довгі гудки лише дужче розпалювали його. Нарешті на тому кінці відповіли.

Разом із голосом Оксани з трубки долинали музика, пташиний спів і ні з чим не зрівнянне шипіння жиру, що падав на розпечене вугілля.

— Так, любий?

Вона говорила незворушно. Вмостившись у плетеному кріслі, Оксана відпила вишневого соку з округлого келиха й подивилася на мангал. Там укривалися рум’яною скоринкою ті самі шматки яловичини, поширюючи запах диму, часнику й спецій. Поруч нерухомо сидів Трактор, не зводячи очей із шампурів. Богдан Петрович порався біля вогню.

Голос Тараса зірвався майже на вереск:

— Що ти влаштувала? Звідки в сумці курячі кістки? Куди поділося м’ясо?

На задньому плані Богдан Петрович басовито розсміявся. Оксана притиснула телефон плечем і обережно повернула шампур.

— Дивне запитання. Ти ж сам оголосив, що м’ясо твоє. Курячі спинки, якщо розібратися, теж м’ясо, тільки пташине. А що ти навіть не перевірив вміст сумки — хіба я винна? Мабуть, поспішав і став неуважним.

Вона витримала коротку паузу.

— Зате картопля в нас, як і раніше, спільна. Про це ти чудово пам’ятаєш…