Чоловік зажадав, щоб я вибачилася перед свекрухою навколішки, та він не знав, що відповідь у мене вже є

З першого знайомства Марта зрозуміла: Лідія Савеліївна не збирається бачити в ній рівну. Вона дивилася на невістку так, ніби та була тимчасовим непорозумінням, яке рано чи пізно розсмокчеться саме собою.

Візити свекрухи ніколи не були звичайними візитами. Це завжди нагадувало раптову перевірку. Лідія Савеліївна з’являлася без дзвінка, проходила квартирою повільним господарським кроком, проводила пальцем по полицях, зазирала в мийку, відчиняла холодильник і обов’язково знаходила привід для невдоволення.

— Назарчику, ти чим тут харчуєшся? — зітхала вона, розглядаючи контейнери з кремом, ягодами й начинками. — Цукор, масло, якісь баночки. А нормальна їжа де? Суп? Каша? Котлети?

Марта спершу намагалася пояснювати, що контейнери потрібні для замовлень, що вечеря в них є, що вони дорослі люди й самі вміють вирішити, чим харчуватися. Але Лідію Савеліївну пояснення не цікавили.

— Тортики — це не робота, а забавка, — кидала вона, підтискаючи губи. — Чоловікові вдома дружина потрібна, а не жінка, яка цілі дні креми збиває.

Назар у такі хвилини ставав незграбним і якимось зменшеним. Він міг усміхнутися, покласти матері руку на плече, сказати: «Мамо, ну годі, у Марти справді смачно виходить». Але головного він ніколи не промовляв. Він жодного разу не сказав: «Це наш дім, і тут не можна принижувати мою дружину».

Марта чекала цих слів. Спершу спокійно, потім з образою, потім уже майже без надії. Вона казала собі, що Назарові важко. Що мати його виростила сама. Що він не хоче ранити літню жінку. Але що частіше Лідія Савеліївна втручалася в їхнє життя, то ясніше ставало: найважче Назарові було не матері, а дружині сказати «я на твоєму боці».

Того вечора Марта закінчувала великий весільний торт. Кухня нагадувала майстерню: миски з кремом, лопатки, форми, тонкі цукрові квіти, пергамент, кондитерські насадки. У повітрі стояв густий аромат ванілі, шоколаду й гарячого бісквіта. Марта була втомлена, але задоволена. Робота йшла добре.

Двері відчинилися без дзвінка. Назар увійшов першим, за ним — Лідія Савеліївна з пакетом продуктів у руках.

— А ось і ми, — бадьоро оголосила вона. — Вирішила подивитися, як ви тут живете. Заодно приготую синові нормальну вечерю.

Марта зняла з рук рукавички, витерла долоні об фартух і вийшла з кухні. Ще до того, як свекруха заговорила, вона вже знала, що зараз почнеться…