Чоловік зажадав замовити дорогий обід для своєї матері коштом дружини, але один документ швидко змінив розмову

Оксана сперлася руками об стіл, нависаючи над чоловіком.

— Твоя мати працює у фірмі-пустушці з податковими боргами на три з половиною мільйона, — голос Оксани дзвенів, як удари молотка по блясі. — Її зробили начальницею й підняли оклад на копійки лише для того, щоб дати їй право підпису й призначити генеральною директоркою перед банкрутством.

У Олега поволі почала відвисати щелепа, ніби зламався пружинний механізм. Очі його розширилися до розміру блюдець.

— Як? Банкрутство? — видушив він із себе, ляпаючи віями. — Цього просто не може бути.

Уся його солідність випарувалася. Піджак раптом обвис, плечі зсутулилися.

Оксана продовжувала карбувати кожне слово:

— А отак. Справжні власники фірми роблять із твоєї матері цапа-відбувайла, щоб на неї всі борги й кримінал за невиплату зарплат повісити. Вона ж сьогодні ще й купу паперів підмахнула не дивлячись. Прекрасно. Це, найімовірніше, були фіктивні акти приймання-передачі неіснуючого товару, щоб вивести останні копійки. А вона від радості, що штамп із написом «Директор» у руках тримає, вирішила осетрини скуштувати за мій рахунок. Звісно, вона про ці борги не знала. Вона ж у своїй бухгалтерії на первинній документації сиділа. Вона була звичайною операторкою й усе життя просто вбивала чужі цифри в базу, не маючи доступу ні до клієнт-банку, ні до податкової звітності.

У кімнаті стало тихо. Здавалося, було чути, як гудуть старі труби.

Галина Петрівна сиділа нерухомо. А потім раптом зірвалася.

— Ти брешеш! Ти все брешеш! Ти заздриш моєму успіху! Рахівнице з дріб’язковою душею!

Свекруха підлетіла до сина й вихопила в нього папку з роздруківками.

— Негайно принеси мені окуляри, Олежику. Подивимося, що накопала твоя змія.

Олег покірно поплентався в передпокій, де мати залишила свою сумочку. Повернувся й сунув їй у руки футляр для окулярів.

Галина Петрівна урочисто водрузила їх на ніс і взялася читати. У міру читання її велична постать дедалі більше сутулилася, а на другому аркуші й зовсім ледь не склалася навпіл. Її нова шкіряна папка з глухим стуком випала з ослаблих рук на підлогу.

— Цього не може бути! Який кримінал? — пискнула мадам-директорка.

Її голос раптом утратив усю владність і басові ноти. Тепер це була просто перелякана літня жінка, що вчепилася до синяви нігтів у спинку стільця…