Чоловік зажадав замовити дорогий обід для своєї матері коштом дружини, але один документ швидко змінив розмову

Олег завмер.

Його ніздрі роздулися, як у бика перед червоною шматою. Галина Петрівна за столом випростала спину. Її обличчя набуло відтінку перестиглого баклажана.

— Суп? — прошепотіла свекруха, хапаючись за серце, хоча влучила зависоко, ближче до ключиці. — На честь мого призначення — вода з грибами?!

Олег стиснув кулаки.

— Оксано, де осетрина? — верескнув він. — Якщо ти замовила годину тому, кур’єр уже мав приїхати. Ти перейшла всі межі. Що це за неповага до мами, в якої такий злет кар’єрними сходами? Влаштувати їй святковий бенкет — це твій обов’язок.

Він намагався виглядати загрозливо, але в піджаку, що тріщав по швах, мав радше комічний вигляд.

— То виходить, твоя мати доросла до начальниці, оклад їй підняли, і тепер я зі своєї зарплати маю їй осетрину замовляти, а не якусь там піцу? — чітко виділяючи кожне слово, промовила Оксана.

Чоловік випнув груди.

— Ти ще не зрозуміла? Моя мати — директорка. Вона тепер солідна людина. Їй статус не дозволяє їсти фастфуд. А ти, як невістка, зобов’язана виявити повагу до її нової високої посади.

Олег застиг у позі античного героя, чекаючи, що Оксана зламається. Почервоніє від сорому, кинеться в ноги новоспеченій директорці. А потім тремтячими руками дістане телефон і переведе потрібну суму в ресторан.

Але Оксана навіть не кліпнула. Вона спокійно підійшла до столу, витягла з-під пахви тонку пластикову папку й ляснула нею просто перед носом праведно розгніваного Олега.

— Дивися, Олежику, — м’яко, майже лагідно сказала вона, тицяючи пальцем у верхній аркуш паперу. — Оце — витяг із державного реєстру. А оце — витяг із бази виконавчих проваджень.

Олег опустив очі. Галина Петрівна витягнула шию, з підозрою втупившись у роздруківки. Вона була готова спростувати будь-яку брехню, яку принесла ця нахабна дівка…