Чоловік звик жити коштом дружини й не повірив повідомленню про розлучення. Спроба терміново зняти гроші з її картки обернулася для нього неприємним відкриттям

— У прямому. Я не хочу брати черговий кредит на твою матір.

— У нас нормальні доходи.

— У мене нормальні доходи. Ти все, що отримуєш, витрачаєш.

— Ми сім’я. У нас спільний бюджет.

— Спільний бюджет, який іде твоїй матері.

— Не починай, — підвищив він голос. — Вона моя мати. Я не можу їй відмовити.

— А мені можеш?

— Що ти верзеш?

— Те, що є. Мені ти відмовляєш постійно. Їй — ніколи.

Роман схопився.

— Я не розумію, що з тобою стало. Раніше ти була нормальною, а тепер усім невдоволена. Мама тобі заважає, продуктів шкода, грошей шкода.

— Мені шкода свого життя, Романе.

— Годі бути стервом!

Кімната завмерла.

Дарина повільно встала, взяла подушку.

— Я спатиму на кухні.

Він не зупинив її.

На кухонному дивані було жорстко. За стіною хропіла Валентина Павлівна, зі спальні долинало сопіння Романа. Дарина лежала без сну, аж поки телефон не завібрував: сповіщення про новий кредит.

Роман оформив його без її згоди.

Уранці вона пішла на роботу раніше за всіх. Дорогою думала лише про одне: скоро. Зовсім скоро.

В обідню перерву вона зателефонувала до юридичної консультації. Спокійний жіночий голос запропонував зустріч того ж вечора.

Адвокатка Наталія Вікторівна виявилася жінкою суворою, уважною, з короткою стрижкою й утомленим, але чіпким поглядом. Дарина розповіла їй усе: про чоловіка, свекруху, спільний рахунок, кредити, особисті заощадження.

— Діти є? — спитала адвокатка.

— Немає.

— Спільна нерухомість?