Циганка побачила жінку в поїзді й попросила пересісти

Він іще трохи постояв у задумливому мовчанні біля знайомої скрипучої хвіртки під дрібним дощем, а потім повільно побрів геть, так жодного разу й не озирнувшись наостанок. І так само, як колись давно відступив її власний липкий, сковуючий страх, дорога назад до колишнього життя для нього самого тепер остаточно закрилася і більше вже ніколи не відкрилася. Уже ввечері того ж дня Марина неквапно ввійшла до рідної майстерні, де просто на дощаній підлозі діловито й дуже серйозно сопучи від старанності акуратно перебирала маленькими пальчиками строкаті клубки кольорової вовни зовсім іще маленька Марія.

А Мирослава Степанівна, як завжди, сиділа неподалік біля старого верстата, звично зсунувши окуляри на самий лоб. — Пішов назавжди? — неголосно спитала стара, навіть не повертаючи голови від своєї роботи. — Пішов, — просто відповіла Марина.

— Плакатимеш тепер, доню? — спитала Мирослава. Марина ненадовго замислилася, ніби дослухаючись до самої себе. — Ні, — сказала вона нарешті цілком спокійно.

— Мені ще цілих два вишитих рушники до Великодня треба встигнути закінчити, а часу обмаль, — сказала Марина. Вона без зайвих слів упевнено сіла поруч зі старою майстринею за ручний верстат і звичним рухом всилила міцну лляну нитку одразу в дві окремі голки — одну ліворуч, другу праворуч, після чого взялася неквапно вести їх назустріч одна одній, стібок за рівним стібком, точнісінько так, як її колись давно терпляче й з любов’ю вчили. За вікном тихо й рівно мрячив негучний осінній дощ.

У самій майстерні звично й затишно пахло свіжою вовною та сухими степовими травами, а десь далеко, за високим залізничним насипом, протяжно й глухо прогудів на прощання черговий вечірній поїзд, невтримно прямуючи далі своїм одвічним маршрутом, туди, де на жорстких бокових полицях звичайних плацкартних вагонів і досі день у день їдуть найзвичайнісінькі люди, які ще навіть не підозрюють, що саме чекає на них попереду, за найближчим темним поворотом долі, і що десь зовсім поруч серед них завжди може раптом опинитися та сама мудра літня ворожка, яка одна раптом розгледить те, чого геть не помічають інші, і скаже тихо, але дуже твердо: «Сядьте, будь ласка, поруч зі мною».