Циганка побачила жінку в поїзді й попросила пересісти

— Усім серцем тобі в цьому клянуся, — додав він. Марина довго мовчала, задумливо дивлячись на тихий, рівний осінній дощ за вікном. — Мене Мирослава, знаєш, навчила по-справжньому шити двома голками водночас, — промовила вона нарешті дуже тихо.

— А ти хоч розумієш, навіщо саме шиють одразу двома голками, а не однією? Для того, щоб, якщо раптом одна-єдина нитка візьме та й несподівано лусне посеред роботи, друга все одно міцно втримала весь шов на місці, не дала йому вже ніколи повністю розійтися і допомогла надійно вистояти в найтяжчу мить. У мене ж того злощасного року буквально все разом обірвалося й луснуло.

— І законний чоловік, і рідний дім, і добре ім’я на всю округу. І я тоді все одно не розійшлася остаточно, не розсипалася на друзки. Я досі твердо стою на ногах.

— Але стою я зовсім не тому, що саме ти мене в ту тяжку мить надійно підтримав і втримав. Тебе ж тоді просто не було поруч зі мною, коли це було особливо потрібно. Я сама, власними силами, тоді втрималася.

— Я дуже хочу бути поруч із тобою саме зараз, — тихо сказав він, опустивши голову. — Можливо, колись я й зможу знову повірити тобі цілком, як раніше, — чесно зізналася вона. — Але більше перевіряти цю віру на міцність я вже не хочу й не стану.

— Надто дорого мені це тоді обійшлося. Мені всього 24 роки, у мене росте рідна донька, є улюблена майстерня і накопичилося багато термінових замовлень до самого Великодня. Мені просто зараз зовсім ніколи знову щось перевіряти…