Дівчина мовчки витримала образу свекрухи й невдовзі показала, на що здатна
— З кухні. Не з камер дому. Мій телефон. Я записала після тієї розмови. Не все, лише коли пані Самира сказала про вас. Я боялася, що мене звинуватять.
Вона дістала телефон, увімкнула короткий запис. Кадр тремтів, знімав край дверей, половину мармурової підлоги й ноги людей. Голоси були не дуже чіткі, але розбірливі. Самира говорила арабською, потім англійською, роздратовано:
— She signed what you needed. A foreign wife is useful at least once.
Халед відповів тихіше:
— Don’t say that.
— Then control her.
Анна слухала, і кожна фраза лягала всередину важким каменем.
Лейла переслала відео. Потім дала номер жінки на ім’я Марія, російськомовної юристки, яка допомагала працівникам та іноземним дружинам розбиратися з документами. Анна подзвонила одразу.
Марія говорила спокійно, без зайвого співчуття, і від цього Анні стало трохи легше. Співчуття могло б її зламати.
— Нічого не підписуйте, нікому не віддавайте оригінали, — сказала юристка. — Надішліть мені копії. І не зустрічайтеся з чоловіком наодинці. Якщо є підроблений електронний підпис, будемо дивитися, яким способом його було отримано. Тут важливо діяти обережно.
До полудня Анна сиділа в маленькому офісі Марії над роздруківками. Юристка була невисокою жінкою років сорока п’яти, із зібраним волоссям і уважним поглядом. На її столі стояла чашка з недопитим чаєм, стос папок і фотографія підлітка в шкільній формі.
— Ситуація неприємна, але не безвихідна, — сказала Марія. — Формально вас можуть втягнути у фінансовий спір. Але якщо підпис отримано обманом, якщо документи приховували, якщо є записи й свідок, це вже інша картина.
— Мене можуть змусити платити?
— Можуть спробувати. Саме тому зараз важливі докази. Ви правильно зробили, що пішли з копіями. Але ваш чоловік, найімовірніше, спробує переконати вас “вирішити по-сімейному”.
Анна втомлено всміхнулася.
— У них сім’я — це коли я мовчу.
Марія подивилася на неї поверх окулярів.
— Тоді не мовчіть.
Увечері Халед приїхав до готелю. Анна дізналася про це з дзвінка адміністратора: “Мадам, до вас відвідувач.” Вона попросила сказати, що її немає. За п’ять хвилин телефон завібрував від повідомлень.
“Ти ганьбиш мене.”
“Мамі зле.”
“Фарід питає, навіщо ти вкрала документи.”
“Я не хотів тобі нашкодити.”
Останнє повідомлення Анна перечитувала довше за інші. Не хотів. Можливо, він справді не хотів. Може, у його голові це виглядало як тимчасовий захід, як хитрість заради бізнесу, як “потім виправлю”. Але саме це й було найстрашніше: її згода, її страх, її життя виявилися для нього не живими, а зручними.
На третій день Фарід подзвонив сам.
— Анно, нам треба поговорити.
Голос у нього був сухий, але не грубий.
— Говоріть.
— Не телефоном. Я приїду з адвокатом родини.
— Я буду зі своїм юристом.
Пауза.
— Добре.
Зустріч відбулася в переговорній Марії. Халед прийшов із братом і літнім чоловіком у костюмі, який увесь час робив нотатки. Самира не прийшла, але її присутність відчувалася в кожному погляді Халеда.
Він мав кепський вигляд. Неголений, із тінями під очима. Коли побачив Анну, спробував усміхнутися.
— Ти схудла.
Вона не відповіла.
Фарід поклав на стіл папку….
