Донька зникла на випускному в 1990 році, а через 22 роки старий фотоальбом несподівано повернув батька до цієї таємниці

Ім’я доньки вдарило Андрія сильніше за будь-яке зізнання. Він мимоволі відсахнувся, каблук поїхав по розсипу дрібного каміння. Щоб не впасти, він схопився за стовбур сосни, але кілька камінців усе ж покотилися вниз.

Тарас різко підвів голову.

— Хто там?

Андрій притис долоню до рота. Серце билося так важко, що кожен удар, здавалося, розносився по всій галявині.

Тарас узяв лопату й пішов до кущів. Він рухався повільно, вдивляючись у тіні. Відстань між ними скорочувалася. Андрій втиснувся спиною в дерево й боявся навіть перевести подих.

— Виходь! — крикнув Тарас. — Я чув.

Він зробив іще кілька кроків, зупинився майже навпроти схованки. Вітер хитнув гілки, заслонивши Андрія густою хвоєю. Минула секунда, потім друга. Нарешті Тарас відступив.

— Примарилося, — пробурмотів він, хоча голос не звучав упевнено.

Повертаючись до візка, він кілька разів озирнувся. Потім пройшовся краєм майданчика, зазирнув за камені й лише після цього зібрав речі. Порожню каністру поклав у візок, лопату поніс на плечі. Біля будиночка він залишив інструмент коло стіни, сів у машину й поїхав.

Андрій не зрушив з місця. Він рахував про себе, намагаючись не квапитися. Дійшов до ста, почав знову. Тиша поступово повернулася: шуміла річка, шаруділи кущі, десь клацнув птах. Жодного двигуна, жодних кроків.

Тоді Андрій вийшов зі схованки.

Ноги погано слухалися. Він підійшов до свіжої землі й подивився на неї згори. Це не була могила у звичному сенсі — яма була надто мала. І все ж букет, коробка, вимовлене ім’я перетворювали це місце на щось зловісне. Тарас зберігав ці папери й фотографії багато років і саме сьогодні вирішив їх позбутися. Після розмови з батьком Лери.

Подзвонити в поліцію слід було негайно. Андрій дістав телефон, але затримав палець над екраном. Що він скаже? Що потай простежив за людиною й побачив, як та закопала коробку? Поки приїдуть, Тарас може повернутися й перенести її. А всередині, можливо, була перша справжня відповідь за всі ці роки.

Він повернувся до будиночка, взяв залишену біля стіни лопату й поспішив на майданчик. Свіжа волога земля знімалася легко. Андрій копав квапливо, але, наблизившись до коробки, сповільнив рухи, боячись пошкодити вміст.

Спершу показалися білі гіацинти. Їхні стебла вже були забруднені землею, але солодкуватий запах однаково піднявся в повітря. Андрій обережно переклав букет убік і знову взявся за лопату.

Метал глухо вдарився об дерево.

Він опустився навколішки, почав розгрібати ґрунт руками. Під пальцями показався кут кришки. Ще кілька хвилин — і коробку можна буде підняти. Андрій відчував, як усередині змішуються страх і майже нестерпна надія. У ній могли виявитися старі фотографії, листи, будь-яка дрібниця, не пов’язана зі зникненням. Але Тарас назвав ім’я Лери. Цього було досить.

Андрій обхопив коробку за краї й потягнув. У ту ж мить за спиною пролунав голос, від якого кров застигла в жилах:

— Я все-таки не помилився. Там і справді хтось був.

Андрій повільно обернувся. За кілька кроків стояв Тарас. Він повернувся пішки через ліс, і тепер на його обличчі змішалися лють і похмуре вдоволення людини, яка спіймала порушника на гарячому…

👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇