Дружина пішла з ресторану під час сімейної вечері, залишивши чоловіка й свекруху перед несподіваною проблемою

Розлучення завершилося швидко. Оксана не сперечалася через чашки, рушники й старі меблі. Вона підписала документи в реєстраційній службі й вийшла з відчуттям, ніби в задушливій кімнаті нарешті відчинили вікно.

Під час поділу Оксана втратила триста п’ятдесят тисяч, але жалю не відчувала: ця втрата остаточно відрізала її від колишнього життя.

Богдан ще довго писав, що вона зруйнувала сім’ю через гроші, мала підтримати чоловіка й сама винна в його боргу. Повідомлення ставали дедалі довшими й жалісливішими.

Оксана читала перші рядки, відпивала кави й відправляла черговий номер у чорний список.

У батьківському домі було тихо. Ніхто не вважав її заощадження своїми, не вимагав оплачувати чужі забаганки й не оголошував ощадливість образою чоловічої гідності. Без Богдана та його матері заощадження зростали швидше.

За пів року Оксана назбирала на перший внесок, оформила житловий кредит і купила омріяну двокімнатну квартиру. Світлі кімнати, лоджія, вікна на зелений сквер — усе збіглося з картинкою, яку вона уявляла після нічних змін.

Ремонт виявився задоволенням: ніхто не вимагав замість шафи купувати автомобільні диски й не називав її вибір примхою. Згодом Оксана придбала нову невелику машину — жваву, зручну й цілком свою.

Якось увечері після роботи вона заїхала до магазину будівельних матеріалів. Навіть після завершення ремонту час від часу були потрібні якісь дрібниці. На парковці Оксана помітила знайому сутулу постать.

Богдан у брудному комбінезоні вивантажував з автомобіля важкі мішки з будівельною сумішшю. Він схуд, щоки запали, колишня самовпевненість зникла. Тарас дотримав слова: учорашній «інвестор» відпрацьовував кожну страву ювілейної вечері.

Поруч переступала з ноги на ногу Галина Степанівна з тонким пакетом із дешевого магазину. Від бордового оксамиту й броньованої зачіски не лишилося й сліду: звичайна стара куртка, тьмяний пучок волосся, роздратовано стиснуті губи.

— Богдане, ворушися, — командувала вона. — Нам іще макарони по знижці взяти треба. Зовсім грошей не приносиш. Ех, таку дружину втратив. Жили б тепер по-людськи.

Богдан зі злістю кинув мішок на асфальт.

— Замовкни, мамо. Через твоє бажання покрасуватися я досі в боргах. Ти крабів та ікру замовляла, а розплачуюся я.

Вони посварилися, перебиваючи одне одного й перекладаючи провину. Оксана пройшла повз. Злості й бажання тріумфувати не лишилося: ці двоє належали життю, з якого вона вийшла.

Вона сіла у свій автомобіль, зачинила дверцята й побачила в дзеркалі власну спокійну усмішку.

Розлучення й триста п’ятдесят тисяч, залишені минулому, виявилися найвдалішою інвестицією Оксани. За цю ціну вона придбала те, що неможливо взяти в кредит: тишу, повагу до себе й право розпоряджатися власним життям.