Дружина привела чоловіка вечеряти до свекрухи, якій він переказав усі гроші, але за дверима на них чекала несподівана картина

Ситуація вимагала не просто повернення грошей. Ситуація вимагала показової страти ілюзій Богдана. Якщо він просто дізнається правду на словах, то почне вигадувати виправдання матері.

Вона заплуталася, її обдурили. Вона хотіла як краще. Ні, він мав побачити це сам у найяскравіших барвах.

Вона пригладила волосся, начепила на обличчя маску тривоги й забігла на кухню. Богдан незворушно наминав розпочатий салат, закинувши ногу на ногу.

— Богдане! — Оксана схопила його за плече з такою силою, що він вдавився огірком. — Я щойно дзвонила в керуючу компанію.

— У яку керуючу компанію? — відкашлявся чоловік.

— По маминому будинку. Богдане, усе набагато гірше. Труби не просто прорвало. Там пішла каналізація. П’ятий поверх, Богдане. Вода прибуває. Ліквідатори втекли, бо не справляються з обсягом нечистот. Мама там сама по коліна в цьому самому.

Очі Богдана округлилися до розмірів чайних блюдець.

— Яка каналізація? Вона ж про чисту воду говорила.

— Ситуація змінилася, Богдане. Прорвало все. Вставай.

Оксана метнулася до комори. Її рухи були різкими, наказовими. Вона викинула з комори два пластикові відра, помаранчеву швабру, упаковку щільних целофанових мішків для будівельного сміття й величезний жовтий вантуз.

— Одягайся! — скомандувала вона, жбурнувши чоловікові в обличчя гумові рукавички.

— Куди? — закліпав Богдан, притискаючи жовті рукавички до грудей.

— Рятувати матір! Ти хочеш, щоб вона втонула в нечистотах? Беремо відра, ганчірки й їдемо. Зараз година пік. Поки дістанемося, її там змете до сусідів на четвертий поверх.

Богдан мляво спробував опиратися.

— Оксано, ну там же смердить, мабуть. Може, сантехніків з аварійної служби почекати? Ми ж гроші віддали.

— Сантехніки п’яні. Я дзвонила, ніхто не приїде. Взувай чоботи.

Оксана дістала з шафи пару масивних гумових чобіт для риболовлі, які Богдан купив три роки тому й жодного разу не взув.

— Надворі літо, Оксано. Плюс двадцять. Ну які чоботи? — заблагав чоловік.

— Там води по коліна. Хочеш у кросівках по відходах плавати? Взувай, я сказала.

Авторитет Оксани в цю мить був незаперечним. Жорсткий натиск зламав хистку оборону чоловіка.

За п’ять хвилин Богдан, важко дихаючи, стояв у передпокої. На його ногах красувалися болотяно-зелені рибальські чоботи по коліна. В одній руці він стискав два пластикові відра, в другій — масивну швабру. Жовтий вантуз Оксана дбайливо запхала йому під пахву. Сам він мав вигляд персонажа абсурдної комедії…