Дружина привела чоловіка вечеряти до свекрухи, якій він переказав усі гроші, але за дверима на них чекала несподівана картина

Оксана вдяглася в старі джинси й худі. Вона згребла ключі від машини.

— Уперед, Чіп і Дейл! Погнали!

Дорога зайняла годину й п’ятнадцять хвилин.

Богдан, скутий гумовими чоботами, сидів на пасажирському сидінні нерухомо, як манекен. Від нього йшов виразний запах свіжої гуми. Усю дорогу він нервово смикав ручку відра.

— Оксано, може, все-таки не треба нам туди пхатися? — заскиглив він, коли вони проїжджали чергове перехрестя. — Там же антисанітарія. Ми заразу звідти притягнемо.

— Ми не можемо кинути твою маму в біді! — відкарбувала Оксана, суворо дивлячись на дорогу.

Усередині в неї все тріумфувало. Двісті тисяч — це лише початок.

— Зараз приїдемо, оцінимо масштаб. Мабуть, доведеться брати кредит. Меблі ж рятувати треба, сусідам ремонт оплачувати.

Від слова «кредит» Богдан зблід і втиснувся в крісло. Його фінансове благородство стрімко випаровувалося перед лицем реальної перспективи вичерпувати відходи життєдіяльності.

До будинку Лідії Степанівни вони під’їхали без десяти сьома. Стара п’ятиповерхівка стояла безтурботно. Ні аварійних машин, ні виття сирен, ні метушливих мешканців біля під’їзду. У дворі дрімав рудий кіт.

Оксана вискочила з машини.

— Бери інвентар, бігом!

Вона підхопила пакет із ганчірками й рішуче попрямувала до під’їзду. Богдан загримів відрами. Його чоботи гучно ляпали по асфальту, викликаючи здивовані погляди сусідок, що проходили повз.

Зайшовши до під’їзду, Богдан принюхався.

— Слухай, Оксано, а чому не смердить?

— У мами герметичні двері, — і оком не моргнувши, відповіла Оксана, стрімко піднімаючись сходами.

На сходовому майданчику третього поверху вони зіткнулися із сусідом, дядьком Пашею. Він спускався вниз із пуделем на повідку.

— Добрий вечір, молодь! — кивнув дядько Паша, з подивом розглядаючи амуніцію Богдана. — Ви на риболовлю, чи що?

— Павле Мироновичу, — задихаючись від удаваного хвилювання, спитала Оксана, — у вас зі стелі не капає? Лідію Степанівну не прорвало?

— Твою свекруху? — хмикнув сусід. — Та якби її прорвало, ми б усім будинком слухали. Тихо в неї. Годину тому кур’єр їжу з ресторану приніс. Я курив на майданчику, бачив. Запахи звідти йшли — закачаєшся. Видно, якесь свято…