Після відпочинку в Єгипті дружина безслідно зникла, і лише через п’ять років її знайшли серед бедуїнів

Під час звичайної курортної відпустки жінку викрали в пустелі, продали замкненому місцевому клану за велику суму й на п’ять років позбавили волі. За цей час вона народила чотирьох дітей і жила на становищі рабині, аж доки чоловік не вийшов на її слід завдяки мережі інформаторів і людині, якій вдалося проникнути до поселення.

Богдан і Оксана жили в невеликому районному місті. Він обіймав посаду інженера на місцевому підприємстві, вона вела бухгалтерію в приватній компанії. Їхнє знайомство почалося ще під час навчання, а за рік після випуску вони одружилися. Вісім років подружжя ділило одне життя — спокійне, звичне й наперед зрозуміле. Дітей обоє хотіли, однак щоразу відкладали цей крок: спершу слід було розрахуватися з боргами й відчути себе впевненіше.

Їхній достаток важко було назвати високим. За квартиру ще виплачували кредит, машину теж купили в розстрочку, а відпустку вдавалося влаштувати лише раз на рік, обираючи недорогі напрямки. Тому березнева поїздка на тепле узбережжя здавалася вдалим рішенням: море, сонце, прийнятні ціни й прямий чартерний рейс із найближчого великого міста.

Путівку подружжя оформили у звичайній туристичній агенції. Пакет включав переліт, готель біля моря, харчування й кілька екскурсій на вибір, а вся поїздка на двох вкладалася в їхній бюджет. На початку березня 2018 року вони вилетіли вранці й уже до середини дня опинилися на курорті. Трансфер минув спокійно, заселення теж не завдало клопоту.

Перші три дні нічим не відрізнялися від відпочинку тисяч інших туристів. Оксана знімала пляж, басейн, вітрини магазинів і страви в кафе, а потім викладала фотографії в соціальних мережах. Богдан волів довше залишатися біля води. На четвертий день вони записалися на одну з найпопулярніших екскурсій — поїздку в пустелю з катанням на квадроциклах, відвідуванням показового поселення та вечерею просто неба. Вартість для двох була цілком прийнятною, а повернутися до готелю обіцяли приблизно о восьмій вечора.

До групи увійшли ще дванадцять людей, які прибули з різних країн: четверо самотніх мандрівників, одне подружжя, дві молоді жінки й четверо чоловіків. Автобус забрав усіх уранці. Водій і супровідник розмовляли місцевою мовою й насилу переходили на зрозумілу туристам, однак програма була стандартною й жодних побоювань не викликала.

Гостей привезли до спеціально пристосованого для екскурсій поселення, показали намети, запропонували покататися на верблюдах, пригостили коржами й чаєм. Потім група кілька годин їздила дюнами на квадроциклах. Усе було розраховане на відчуття екзотики без справжнього ризику. Єдиною незручністю залишалася спека, але гід заздалегідь велів частіше пити воду.

Близько шостої вечора програма закінчилася, і туристи знову сіли в автобус. До готелю залишалося приблизно година дороги. За пів години машина почала смикатися й втрачати швидкість, після чого водій притис її до узбіччя. Він разом із супровідником довго вовтузився під капотом, але невдовзі стало зрозуміло: один із важливих вузлів двигуна зламаний, а полагодити його посеред дороги неможливо.

Організатори телефоном пообіцяли надіслати інший автобус. Чекати довелося б щонайменше дві години, бо потрібно було знайти вільну машину й водія, а потім дістатися місця поломки. На той час наближалася пів на восьму. Сонце ховалося за обрій, пустельне повітря швидко холонуло, довкола тягнулася погано освітлена двосмугова дорога, якою майже ніхто не їздив.

Зв’язок був не в усіх. Оксана встигла повідомити подрузі, що екскурсійна група застрягла в дорозі, а Богдан надіслав фотографію автобуса з жартівливим підписом про несподівану пригоду. За годину зовсім стемніло, і очікування перестало здаватися кумедним. Четверо чоловіків запропонували пішки дійти до найближчого населеного пункту, який, за словами супровідника, був за кілька кілометрів у напрямку узбережжя.

Гід переконував нікого не залишати автобус, але шестеро туристів усе ж вирушили в дорогу. Після недовгих вагань до них приєдналися Богдан з Оксаною та ще одне подружжя. Десятеро людей ішли вздовж краю траси, освітлюючи шлях ліхтариками телефонів. За перші пів години повз проїхала лише вантажівка, не зменшивши швидкості.

Люди вже обговорювали повернення, однак пройдений відтинок здавався надто довгим, і група продовжила шлях. Хвилин за двадцять позаду почувся мотор. З’явилися фари пікапа. Туристи вийшли ближче до дороги й замахали руками. Машина зупинилася; в кузові сиділи четверо чоловіків у довгому традиційному одязі, ще двоє були в кабіні.

Один із них підійшов до мандрівників, з’ясував зрозумілою їм мовою, що сталося, і після короткої розмови зі супутниками запропонував підвезти всіх до найближчого поселення. Втомлені люди погодилися. У кузові було тісно, комусь довелося стояти, комусь — триматися за борти. Спершу пікап рухався в тому самому напрямку, але за кілька хвилин звернув з асфальту на вузьку ґрунтову колію. Водій назвав її коротким шляхом, хоча з кожною хвилиною машина заглиблювалася дедалі далі в темряву. За десять хвилин пікап різко зупинився, а чоловіки, що сиділи в кузові, підвелися й дістали автомати та пістолети…