Дике вовченя приходило щодня, щоб побачити собаку
Андрій намагався не показувати тривоги. Він бачив перед собою тих самих тварин, які мирно їли, спали біля печі й охороняли двір, і не знаходив причин сумніватися в Стійкому. Та все ж, дивлячись на темну крайку лісу, старий мимоволі згадував підняту рушницю й слова про дику кров.
До лютого морози сягнули межі. Сніг злежався, верхній шар став твердим і слизьким, дрібні звірі ховалися глибоко в норах. Великі травоїдні подалися далеко на південь у пошуках корму, і лісовим хижакам майже не лишилося чого добувати.
Із найглибшої хащі до обійстя рушила зграя. Її вів великий досвідчений вовк із роздертим лівим вухом. Разом із ним ішли ще чотири дорослі звірі — загалом п’ять виснажених хижаків, які вже два тижні не знаходили їжі.
Вони ослабли, але не втратили злагодженості. Вожак ішов попереду, решта впевнено трималися за ним і зберігали спільний лад навіть у темряві. Довга відсутність здобичі зробила зграю відчайдушною: звична обережність перед людським житлом більше не обіцяла виживання.
У них запали боки, голод надав очам гарячкового блиску. Вітер доніс запах овець із дерев’яного сараю, і страх перед хатою з димарем, що курівся, перестав їх стримувати. Для зграї лишався вибір між подальшим повільним виснаженням і небезпечним нападом на доступну здобич.
Запах теплого живого м’яса вів їх просто до огорожі. Після двох тижнів без їжі голод виявився сильнішим за вроджений страх перед людським житлом. Сарай став для зграї єдиною доступною ціллю.
Уночі Андрій міцно спав. Грім і Стійкий лежали поруч на старому килимі біля холонучої печі. Першим прокинувся молодий вовк: він різко підвів голову й втягнув повітря, розрізнивши запах родичів ще до того, як надворі почувся звук.
До цієї миті ніч нічим не відрізнялася від багатьох попередніх. У хаті чулося лише неголосне потріскування останніх дров, за стінами стояла глибока зимова тиша. Стійкий прокинувся миттєво, напружився й почав дослухатися до темряви.
За мить насторожився Грім. Вуха пса звелися, горло озвалося тихим гарчанням, погляд зупинився на зачинених дверях. І тоді над обійстям прокотилося багатоголосе виття.
Воно вдарилося об стовбури сосон, відбилося від лісу й наче лягло на дах. Андрій миттю прокинувся. Цей звук неможливо було сплутати зі звичайним покликом самотнього звіра: зграя зібралася біля житла й готувалася до нападу.
Старий зняв зі стіни важку мисливську рушницю, сунув до кишені зимової куртки пригорщу набоїв і швидко вдягнувся. Біля дверей уже стояли обидва захисники. На спинах підвелася шерсть; Грім гавкав, а Стійкий мовчки показував довгі ікла.
Андрій звелів їм лишатися всередині. Він розраховував вистрілити в повітря й відлякати голодних звірів гучним звуком, перш ніж ті дістануться худоби. Старий відсунув засув, рвучко відчинив двері й вийшов на зледенілий ґанок сам…
