Дитяча лікарка Катя зникла після чергування, а її донька несподівано помітила моторошну деталь

Місце, де мішок винесло до берега, потім показували тихо, без зайвих слів. Вода там здавалася звичайною — темною, живою, з ряб’ю від вітру. Важко було повірити, що саме вона стільки тижнів зберігала головну таємницю селища.

За версією, яка склалася після виявлення, Роман позбувся тіла того самого дня, під час пікніка з дітьми. У нього міг бути човен — він раніше фотографувався з ним на цьому озері. Мішок був важкий, усередину, за розповідями, додали каміння. Тіло вклали так, щоб воно займало менше місця. На голові був пакет — та сама деталь, яку, можливо, побачила маленька донька.

Подруги не бачили Оксану після знахідки. Ховати довелося в закритій труні. Літо було спекотне, минуло багато часу, і сама думка про те, через що довелося пройти її тілу, була нестерпною. Мирослава казала, що коли дізналася про знахідку, відчула не лише жах, а й дивне полегшення. Найстрашніший внутрішній обвал вона пережила ще в день зникнення, коли зрозуміла, що Оксани, найімовірніше, вже немає. Тепер з’явилася можливість попрощатися по-людськи.

Оксану поховали в місті, де жили її батьки. Туди ж потім забрали дітей. Молодша дівчинка лишилася без матері й без батька, бо доля Романа невдовзі теж обірвалася. Середній син утратив дім, звичний двір, сусідів, жінок, які майже були йому тітками. Старший син, який тоді був у свого батька за кордоном, так і не дочекався приїзду матері. Оксана збиралася їхати по нього найближчим часом. Не встигла.

Трагедія забрала не лише матір трьох дітей. Оксана була вагітна. Вона чекала ще одну дитину. Для подруг ця обставина робила те, що сталося, майже неможливим для вимови. У голові не вкладалося, що людина могла підняти руку на жінку, яка носила нове життя, і при цьому потім сидіти з дітьми біля вогнища, зображаючи звичайного батька.

Здавалося, після знахідки все мало піти прямою дорогою: слідство, суд, вирок. Підозрюваний є. Він зізнавався. Камери показували його маршрут. Телефон опинився в електричці не сам по собі. Квартира, ключ, діти на озері, машина, неправдиві показання про очисні споруди — усе складалося в ланцюг.

Та Роман ще під час пошуків почав відмовлятися від своїх слів. Він стверджував, що зізнання дали під тиском, що він не вчиняв убивства, що його змусили говорити. Так людина, яка спершу показувала місця й описувала дії, знову спробувала вдягти іншу роль — жертви обставин, невинного, зламаного чужим натиском. Судового фіналу, на який чекали подруги, не сталося…