Помилка пацієнтки, яка переплутала анатомію зі статтями з інтернету
— Ну гаразд… Не дівчина — то й не дівчина. Я все одно тебе люблю.
— Любиш?
— Люблю.
— І ти віриш мені? Що так воно і було?
— Вірю. Тільки скажи — і я сам помщуся тому негідникові…
— Не треба. Я поки не вирішила, що з ним робити і чи варто… Минуло стільки років.
— Ну йди до мене… Сідай на руки… Отак. Усе буде добре. Ми впораємося.
Невдовзі між ними це сталося. Катя поїхала на два дні, і Пашка, увімкнувши своє чарування перед черговою, пробрався до кімнати Ауріки. Ауріка надовго пішла в душ і там знову добряче перенервувала.
Після того, як усе сталося, вона запитала з надією:
— Ти щось відчув? Просто мені було боляче.
Вона все одно сподівалася, що була невинна.
— Я не зрозумів. Та все нормально, не переймайся. Тепер найстрашніше позаду.
Вони зустрічалися півтора року, з яких пів року Ауріка намагалася з ним розійтися. Пашка не змінював свого стилю життя — залишався таким самим різким, запальним, хамуватим і розв’язним. Щодо інших Ауріка цілком могла це терпіти, але Пашка ставав нестерпним і з нею. Головною його бідою були ревнощі. Він ревнував Ауріку до кожного стовпа, до кожного газетного лотка і до кожного перехожого, який посмів затримати на Ауріці погляд.
Якщо він дізнавався, що якийсь предмет у Ауріки веде чоловік, то забороняв їй ходити на ці пари. Ауріка, звісно, його не слухалася, і вони сварилися. Ауріка взагалі не мала сміти розмовляти з чоловічою статтю, навіть якщо це був продавець чи двірник. Ревнощі Паші з часом тільки посилювалися, часом він навіть міг підняти на Ауріку руку. Особливо нестерпним він був під час літніх канікул, із яких місяць Ауріка проводила вдома: з’являвся на своєму мотоциклі двічі на тиждень і влаштовував докладний розбір польотів.
Ауріці коштувало величезних зусиль утримати його від нападу на сусіда Миколу — Пашка був упевнений, що той виконує обов’язки коханця Ауріки. Врятувати Ауріку від Пашки влітку могли тільки студентські робітничі загони, і, мабуть, час, проведений на літніх підробітках, був найспокійнішим.
Пів року вона запевняла його, що кохання минуло, що вона не хоче бути з ним, що він нестерпний і вона наїлася цими стосунками досхочу. Пашка вліплював їй ляпаса, тягав за волосся, а потім зі сльозами валявся в ногах, просячи пробачення.
— Ми з тобою не розстанемося, Ауріко. Я тебе не відпущу. Ти будеш моєю і тільки моєю!
Навіть батько намагався заступитися за доньку, але на Пашку рішуче нічого не діяло. Зрештою сім’я ухвалила рішення: з третього курсу перевести Ауріку до іншого коледжу, в інше місто.
У Кишиневі в Ауріки жила двоюрідна сестра, яка збиралася виходити заміж, і вона пообіцяла допомогти дівчині облаштуватися. Операцію з переведення провели під виглядом великої таємниці, і з вересня Ауріка стала вчитися в іншому місці. Вона знала від батьків, що Пашка приїздив кілька разів і вимагав від них відомостей про Ауріку, що він розшукує її, тому вона перестала їздити додому. Тим паче Кишинів був від них далеченько, не те що найближче місто, де вона познайомилася з Пашкою….
