Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

«Побачимо». Субота. Одинадцята ранку. Сонце. Тридцять градусів.

На ділянці пахло скошеною травою. Мангал стояв біля паркану. Олег із ранку почистив.

Вугілля приготував. М’ясо лежало в холодильнику. Три кіло.

Промариноване за ніч. Ідеальне. Я перевірила вранці: м’яке, ароматне, цибуля прозора.

На грядці — кабачки. Вісім штук, товсті, зелені. І ще патисони, але їх ніхто не любить.

Огірки з грядки свіжі, з пухирцями. Помідори куповані, але вже нарізані в салат. Я накрила стіл на веранді.

Я кілька разів пройшлася від кухні до веранди, перевіряючи, чи нічого не забула. Повітря вже нагрілося, тому пляшки поки лишила всередині, в кухонній прохолоді. У холодильнику чекала миска з м’ясом, готовим будь-якої миті вирушити на мангал. Я час від часу дивилася на хвіртку й уявляла, як гості зайдуть із пакетами. Мені дуже хотілося помилитися у своїх очікуваннях і потім посміятися з власної підозріливості.

Скатертина, тарілки, виделки, хліб, зелень, соуси. Олег розпалив мангал. Вугілля почало сіріти.

За п’ятнадцять дванадцята — звук машини за парканом. Іринин сміх я впізнаю одразу. Високий, дзвінкий, через усе селище.

Хвіртка відчинилася. Ірина в сарафані. Яскравий манікюр, сонцезахисні окуляри на маківці.

За нею Сергій у шортах. Мовчазний, великий. За ними Марина й Андрій.

Марина в сукні, Андрій у панамі. Четверо дорослих, вісім рук. Порожніх.

На секунду я вирішила, що пакети лишилися в машині й хтось зараз повернеться по них. Подивилася за хвіртку, потім знову на гостей. Ніхто не обернувся. Сергій уже прямував до веранди, Андрій оглядав гамак, Марина поправляла сукню, а Ірина усміхалася так, ніби все йшло саме за планом. Ця спокійна впевненість сказала мені більше за будь-які пояснення. Пакетів у багажнику не було. Вони справді приїхали, розраховуючи, що про все знову подбали ми…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇