Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

Ні пакета, ні сумки, ні пляшки. Нічого. «Привіт!» Ірина розкинула руки.

«Як же у вас тут добре! Повітря, краса!» Вона обійняла мене. Я відчула запах її парфумів. Солодкий, дорогий.

«Привіт!» — сказала я. І подивилася на її руки, порожні. Манікюр свіжий, бежевий, із блискітками. Марина поцілувала мене в щоку.

«Наталю, у тебе тут рай! Ми так чекали!» Андрій кивнув, Сергій кивнув. Усі кивали, ніхто нічого не тримав. «Іро!» Я прибрала пасмо за вухо.

«А ви продукти привезли?» Я просила салати, закуски, напої. Ірина ляснула себе по лобі.

Долонею з бежевим манікюром. «Ой, Наталю, забули заїхати! Ну, правда, зранку закрутилися. Сергій довго збирався, тому виїхали пізно. Та нічого, у тебе ж усе є!» Я подивилася на Марину.

«А ви?» Марина знизала плечима. «Ми думали, Ірина везе!» Ірина засміялася. «Та, Наталю, не сердься! Наступного разу точно привеземо! Обіцяю!» «Наступного разу!» Вона каже це щоразу.

Я могла з пам’яті повторити майже кожну таку обіцянку. Змінювалися тільки погода, одяг і сума в чеку. Спершу я відмахувалася, потім переконувала себе, що друзі просто неуважні, далі почала просити прямо. Але результат лишався тим самим. Зараз вони вже вмощувалися на веранді, ніби розмова про продукти закінчилася разом зі сміхом Ірини. Для них незручна хвилина минула. Для мене вона стала останньою…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇