Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

Я підрахувала витрати за три роки, включно із завтрашньою зустріччю. Двадцять шість тисяч вісімсот. Тільки наші витрати.

Внесок гостей — одна пляшка вина за триста й одна пачка зефіру. Разом від них шістсот за три роки. Двадцять шість тисяч двісті — різниця.

Різниця наших внесків становила двадцять шість тисяч двісті. За ці гроші можна купити крісло-гойдалку, про яке я мрію другий рік. Увечері я різала цибулю для маринаду.

Кільцями, тонко. Руки пахли лимоном і цибулею. Очі щипало.

Крісло не було якоюсь недосяжною розкішшю. Я просто щоразу відкладала покупку: то потрібні були речі для дачі, то з’являлися інші витрати, то намічалася чергова зустріч. Я уявляла, як поставлю його на веранді й сидітиму ввечері з книжкою, коли ділянка стихає. І від цього порівняння ставало особливо неприємно. Моя маленька мрія другий рік чекала, поки дорослі люди безплатно їли за нашим столом.

Олег зайшов на кухню. «Гарне м’ясо», — сказав він, зазирнувши в миску.

«Чотири двісті». Він присвиснув. «Якщо вони знову нічого не привезуть, — сказала я, не підводячи голови, — я цього м’яса їм не віддам». Олег подивився на мене.

Я подивилася на нього. Ніж в одній руці, цибуля в другій. Очі мокрі від цибулі.

«І що ти зробиш?» — спитав він. «Посмажу кабачки з грядки. Безплатні».

Він помовчав, потім кивнув. «Гаразд», — сказав він…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇