Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

П’ять із п’яти. Я витерла долоні об фартух. Це моя звичка, коли злюся.

Тру долоні об тканину, поки не відчую жар. «Гаразд!» — сказала я. «Проходьте, сідайте!» Вони пройшли на веранду. Сіли.

Ірина відразу спитала про лимонад, який я вчора купила. «Ой, лимонад! Обожнюю!» Я пішла по пляшку. Олег стояв біля холодильника.

М’ясо було на середній полиці. Три кіло в емальованій мисці. «Порожні!» — сказала я. «Бачу!» Ми подивилися одне на одного.

Він — спокійно. Я — у фартуху, який уже протерла до дір. «Кабачки?» — спитав він.

«Кабачки!» Він кивнув, зачинив холодильник із м’ясом усередині. Я вийшла до грядки.

Дорогою до грядки я ще могла передумати. Досить було повернутися, дістати миску й зробити вигляд, що нічого не сталося. За пів години всі їли б шашлик, хвалили маринад і забули б моє запитання біля хвіртки. Саме так було раніше. Але тепер за спиною тихо зачинився холодильник, і цей звук ніби поставив крапку. Олег не вмовляв мене бути зручною й не пропонував знову промовчати. Він просто підтримав рішення…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇