Хлопчика залишили в лікарні одразу після народження, але роки потому його доля здивувала тих, хто від нього відмовився

Олеся спочатку завмерла, потім розсміялася крізь сльози й одразу набрала його номер.

— Так, — сказала вона, щойно він відповів. — Так, Назаре. Я вийду за тебе.

Він слухав її голос і відчував таке щастя, що на мить зникли всі страхи, образи й сумніви. Він довго готувався до цього кроку, але все одно боявся. Тепер боятися було нічого.

Через кілька місяців вони одружилися. Весілля було скромним, зате теплим. Поруч були тільки найближчі: учитель інформатики, який став для Назара справжнім батьком, кілька друзів із дитячого будинку, Олеся та її рідні.

Через рік у них народилася донька. Дівчинку назвали Мартою. Назар, тримаючи її на руках, дав собі мовчазну клятву: його дитина ніколи не сумніватиметься, що її люблять, що вона потрібна й захищена.

Справа Назара розвивалася дедалі успішніше. Антивірусна програма стала популярною спочатку на внутрішньому ринку, а потім вийшла й на міжнародний рівень. Але успіх не зробив його чужим самому собі. Він багато працював, однак завжди знаходив час для дружини, доньки й дому.

Коли з’явилися серйозні кошти, прийшло й бажання допомагати тим, хто опинився в схожій біді. Назар заснував фонд, який підтримував дитячі будинки та дітей з інвалідністю. Він приїжджав туди, де виріс, проводив заняття з програмування, розмовляв із дітьми, показував їм, що важкий старт не обов’язково має ставати вироком.

Під час одного з таких візитів він познайомився з хлопчиком, чия доля надто нагадувала його власну. У дитини теж були проблеми з опорно-руховим апаратом, і від нього теж відмовилися батьки. Назар побачив у його очах знайому впертість — ту саму жагу жити, яка колись тримала і його самого…