Хлопчика залишили в лікарні одразу після народження, але роки потому його доля здивувала тих, хто від нього відмовився

І цієї миті Назар остаточно зрозумів: мамою він її не назве ніколи. Навіть подумки.

— Я не просив вас про це, — холодно відповів він.

Більше говорити було ні про що. Він грюкнув дверима й завмер у передпокої, дивлячись у підлогу. За дверима ще стукали, дзвонили, щось говорили, але Назар пішов у кімнату, надів навушники й увімкнув музику так голосно, щоб не чути ні голосів, ні дзвінка.

Він завжди думав: якщо батьки з’являться, вони скажуть, що мучилися, що шкодують, що хотіли все виправити. Можливо, тоді він знайшов би в собі сили пробачити. Але вони прийшли не за ним. Вони прийшли за його грошима.

Поступово його вивело з цього стану спілкування з Олесею. Вона була поруч із ним ще в дитячому будинку, підтримувала його ідеї, вірила в кожну спробу, навіть коли сам він сумнівався. Заради неї і заради вчителя, який став йому ближчим за рідного батька, Назар був готовий перевернути світ.

Того вечора він раптом ясно зрозумів: сім’я в нього вже є. Не та, що пов’язана кров’ю, а справжня — без розрахунку, лицемірства й запізнілих вимог.

Він написав невелику програму й надіслав її Олесі. Коли вона запустила файл, на екрані з’явилося вікно з повідомленням: застосунок завершить роботу й не відкриється знову, доки користувач не зателефонує творцеві й не відповість на головне запитання — чи погодиться вийти за нього заміж….