Ілюзія добувача: як спроба чоловіка жити за мій рахунок закінчилася після однієї розмови біля холодильника

Давай, накладай! — командним тоном промовив Олег, передчуваючи ситу вечерю.

Дарина обернулася. У її руках замість тарілки була порожня каструля з-під макаронів.

— Ти, здається, не зрозумів концепції, незалежний ти мій. — Голос Дарини був тихий, але від того ще зловісніший. — Банкомати не їдять гуляш. Вони живляться електрикою. Розетка он там, біля плінтуса.

Вона поставила перед ним порожню пластикову миску для салатів.

— Жери повітря, раз ти такий духовний, — припечатала вона.

Олег схопився, відштовхнувши стілець. Ніжки з огидним скреготом проїхалися по плитці.

— Ти зовсім хвора! Я мужик. Я працюю цілий день. Я втомився. Я маю право на нормальну їжу!

— Право ти маєш тільки збирати свої манатки. Забирайся з моєї квартири, спонсоре чужих бюджетів!

Саме в цей момент, коли градус конфлікту досяг точки кипіння, пролунав наполегливий дзвінок у двері. Хтось тиснув на кнопку так завзято, ніби за дверима роздавали безплатні квартири.

Дарина, не зводячи очей із пунцового чоловіка, вийшла в коридор і розчахнула двері. На порозі стояла Тамара Леонідівна. Свекруха мала вигляд генеральської вдови, яка прийшла отримувати пенсію за свої колишні заслуги. На ній був об’ємний капелюх, з-під якого хижо поблискували очі. А в руках вона стискала неосяжну лаковану сумку.

Олег, вочевидь, устиг їй нажалітися ще у ванній, надіславши превентивне повідомлення. Мамця жила в сусідньому районі й устигла швидко приїхати на таксі….