Ілюзія добувача: як спроба чоловіка жити за мій рахунок закінчилася після однієї розмови біля холодильника

— Я чоловік, а не банкомат! — загорлав він.

Ця фраза пролунала так голосно, що в сусідів зверху, мабуть, підстрибнув кіт. Олег важко дихав, чекаючи, що після такого грандіозного вокального номера Дарина має розсипатися у вибаченнях і визнати його беззаперечний авторитет. Але вона нічого не сказала.

Дарина просто стояла й дивилася на нього. У її голові клацали калькулятори, зводився дебет із кредитом, складався пазл його нахабного печерного егоїзму.

Вона розвернулася на підборах і мовчки пішла на кухню.

Олег, сприйнявши її відступ як свою беззастережну перемогу, вдоволено хмикнув. Він поправив комір сорочки, ніби щойно виграв лицарський турнір. І, відчувши одурманливий запах гуляшу, попрямував слідом за нею.

А коли він прийшов на кухню по свою порцію, ситуація набула зовсім іншого оберту. Олег по-хазяйськи висунув стілець, сів за стіл і взяв виделку, чекаючи, що зараз перед ним приземлиться тарілка з гарячим м’ясом.

Дарина стояла біля плити спиною до нього й переливала залишки соусу в контейнер. Олег був надто поглинутий своїм обуренням і передчуттям вечері, щоб одразу звернути увагу на її рухи.

— Ну і чого ми чекаємо?