Іван був певен, що залишив колишню без засобів, аж поки не побачив її за кермом нового автомобіля

Але все склалося зовсім інакше, ніж він уявляв. Він жив у своєму вигаданому світі, де був хоч і нещасним, але все ж переможцем, а вона — переможеною. Та вигадані світи мають властивість руйнуватися від зіткнення з правдою.

І день такого зіткнення наближався, хоча Андрій про нього ще не здогадувався. Він їхав у своїх справах, занурений у невеселі думки, і не підозрював, що випадкова зустріч ось-ось переверне все його уявлення про те, як улаштована справедливість на цьому світі. День видався теплим, із тих, коли в повітрі вже стоїть запах літа, хоча до нього ще далеко.

Андрій повертався з роботи на своїй старенькій машині, тій самій, що лишилася в нього з колишніх кращих часів і трималася тепер на чесному слові. Думки його були невеселі. Уранці Лариса знову влаштувала скандал, вимагаючи грошей на якусь поїздку з подругами, і він увесь день носив у собі важкий осад.

На перехресті, де йому довелося пригальмувати на світлофорі, поруч зупинилася машина. Андрій ковзнув по ній розсіяним поглядом і не відразу повірив своїм очам. Автомобіль був новенький, дорогий, із тих, що коштують як невелика квартира, а за кермом сиділа жінка.

І цією жінкою була Оксана. Він упізнав її миттєво, хоч вона змінилася. Не постаріла, навпаки, ніби помолодшала.

Доглянута, спокійна, з тією особливою впевненістю в поставі, що приходить до людини, в якої все гаразд. Вона сиділа за кермом легко, звично, поглядаючи на дорогу, і на її обличчі була та безтурботність, якої Андрій не пам’ятав у неї навіть у найкращі їхні роки. Вона рушила й попливла вперед.

А Андрій лишився стояти, вчепившись у кермо, оглушений побаченим. У грудях у нього все закипіло від обурення й образи.

— Чому доля така несправедлива? — вимовив він уголос, ні до кого не звертаючись. — Адже я залишив її без копійки в кишені.

Ці слова вирвалися самі собою, і в них була вся його вражена гордість, уся гіркота людини, яка вважала себе ошуканою життям. Він не міг зрозуміти, як це сталося.

Він, чоловік, який забрав усе, ледве зводить кінці з кінцями, віддає останнє на борги й примхи, їздить на розвалюсі, а вона, яку він залишив ні з чим, котить у машині, про яку він і мріяти не сміє. Щось штовхнуло його зсередини. Він не міг просто так відпустити цю загадку.

Йому треба було знати, як, яким дивом покинута ним жінка опинилася на коні. Може, думав він гарячково, машина не її? Може, чужа, взята на день у подруги чи в чоловіка, який її утримує? Ця остання думка здалася йому найімовірнішою і найвтішнішою. Ну звісно, вирішив він, знайшла собі багатого покровителя, от і все.

Звичайна історія, нічого дивного. І все ж він не витримав. Коли загорілося зелене, Андрій виїхав слідом за її машиною й намагався триматися на відстані, щоб його не помітили.

Він і сам не знав до пуття, навіщо це робить. Цікавість, ревнощі, образа — все змішалося в ньому в одне пекуче почуття, якому він не міг опиратися. Оксана їхала спокійно, не поспішаючи, не підозрюючи стеження.

Вона звернула з жвавої вулиці, потім іще раз, і дорога повела в ту частину міста, де Андрій бував рідко, туди, де за високими огорожами ховалися великі будинки. Він їхав слідом, і що далі, то дужче стискалося в нього всередині від недоброго передчуття. Нарешті машина Оксани сповільнила хід і повернула до воріт одного з таких будинків…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇