Коза тікала з двору до хати на краю села й кричала під вікнами. Господиня лаялася — аж поки не зазирнула у вікно

Галина дивилася вслід машині і все сильніше відчувала: тут коїться щось неприродне. Що саме — збагнути не могла.

Уночі їй не спалося. Перед очами стояли повні відра біля криниці, вода в яких не мерзла, та янтарні очі кози, сповнені німого докору. Вона почувалася так, ніби чийсь погляд свердлив їй спину з темряви.

— Не дуріє вона, — думала Галина про Сніжку. — Скотина дарма так не робитиме. За тими дверима сховано щось страшне.

На ранок Галина зловила себе на тому, що найперше глянула не на своїх кіз, а в бік далекого краю села. Сніжки в кошарі знову не було. Важкий засув відкинуто, ланцюг зірвано, а вузькі сліди вели знайомою дорогою до околиці. Галина не стала брати хворостину.

Вона витерла руки об фартух, накинула хустку й пішла за козою сама, без нічого. Ще здалеку почула благання, надривне, без перепочинку, ніби коза не просто гукала, а відганяла щось невидиме від хати. Сніжка металася під вікном, била копитом у колоду, відбігала до хвіртки і знову поверталася, не зводячи очей із дверей.

І тут Галина побачила те, на що раніше не звертала уваги. Повні відра біля криниці стояли, вкриті зеленою ряскою та сріблястим пилом. Воду в них налили дуже давно, але вона залишалася непорушною, мов заговореною.

Ними просто нікому було користуватися. Біля порога скупчилися нерозпаковані пакети. Хліб скам’янів, молоко скисло, крупа мокла під дощами. Але жодна миша чи пташка не торкнулася їжі.

Усе, що привозив племінник, так і лежало біля дверей, ніби господиня не могла ні знайти його, ні донести до столу. Холодок пройшов у Галини поза шкірою. Вона піднялася на ґанок і вперше за літо постукала не у вікно, а у двері, які здавалися неприродно холодними…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇