Льоша зателефонував нареченій з армії й почув відмову, а роки потому вони з Ірою зустрілися

Іра почула дзвінок і побачила, що це Льоша.

— Льошенько, привіт! Як справи?

— Зачекай, Іро, слухай мене уважно. Я вже два тижні лежу в госпіталі. Лікарі кажуть, що я ніколи не зможу ходити, розумієш?

— Льошо… — Голос Іри тремтів, уривався. — Льошо, що сталося? Як же так, Льошо?

Він почув, що вона плаче, хотів її заспокоїти й сказати, що це дурний жарт, але поруч стояв Віктор, і Льоша промовчав, а потім перервав дзвінок.

Уранці частину підняли за тривогою, і Льоша просто забув про те, що хотів зателефонувати Ірі. Телефони залишилися в казармі. Коли через три дні рота повернулася до розташування, Льоша побачив, що від неї надійшло кілька дзвінків і СМС. Він набрав її щойно з’явилася можливість.

— Іро, Ірочко, привіт.

— Я не могла до тебе додзвонитися.

— Я не міг говорити. Розумію. Ірочко, я хочу сказати, що дуже тебе люблю.

— Зачекай, Льошо, не перебивай. Я довго думала, розумієш? Не знаю, як тобі сказати. Ти тепер… А я… Я молода, і я жити хочу. Жити, розумієш? А тобі тепер потрібна не дівчина, а доглядальниця. І ще, Льошо, я зустріла хлопця. Сподіваюся, що колись ти мене зрозумієш і пробачиш. Льошо, я пам’ятатиму тебе завжди, а ти мене забудь.

Іра перервала дзвінок. Льоша так і не встиг зізнатися їй, що це була перевірка і що вона цієї перевірки не пройшла. Приголомшений почутим, він підвів голову й побачив, що перед ним стоїть Віктор. Той почув майже все, тож підійшов і поклав руку на плече друга.

— Пробач мені, Льошо, я винен. Не треба було викликати тебе на цю суперечку. Пробач.

— Ні, Вітю, усе правильно. Дякую тобі. Виявляється, я був на краю прірви, а ти мене втримав. І все ж ти не маєш рації. Ми обов’язково зустрінемо гідних дівчат. Вони є, я впевнений.

Відслуживши, Льоша й Віктор залишилися служити за контрактом. Вони разом побували в гарячій точці, де не раз виручали одне одного, і стали ближчими за братів. Під час одного бою Льоша витяг із палаючого БТР не лише Вітю, а й свого взводного, за що був представлений до урядової нагороди.

Через рік Льоша сам зазнав поранення, був комісований через поранення, лежав у госпіталі, де й познайомився зі Світланою — медсестрою, яка виходжувала його не один місяць. Вона буквально поставила його на ноги, повернувши йому не лише майже втрачене здоров’я, а й віру в те, що жіноче серце може бути вірним…