Максим приїхав із сином на весілля врятованого друга

— Ти дуже шляхетний, — усміхнулася Світлана. — Я все-таки думала, що ти чіплятимешся до мене.

— Ну я ж обіцяв, що ти не пошкодуєш…

— І все-таки я шкодую, — усміхнулася вона.

Минуло кілька днів. Одного вечора у двері Максима постукали. Він відчинив і побачив Світлану.

— Привіт, мій шляхетний друже! — сказала вона. — Я прийшла подякувати тобі за гостинність. Візьмеш у мене пакети? Там багато всього смачного…

— Навіщо ти, Світлано? — зніяковів Максим.

— Взагалі-то я розраховувала, що це ти шукатимеш зустрічі зі мною. А вийшло все навпаки.

— Я приходив до тебе додому, Світлано. Трохи постояв, а потім пішов. Ти багата, а я бідний. Ми з тобою не пара… Я ніколи не зможу стати таким, як ти. Пробач…

— Максе, а якщо я з першої зустрічі покохала тебе? Що мені тоді робити? — Дівчина розплакалася. — Я ніколи не зустрічала такого хлопця, як ти. І готова жити з тобою тут, в однокімнатному маленькому будиночку зі зручностями надворі. Але раз уже я в тобі помилилася й ти такий безсердечний… І я тобі зовсім не сподобалася…

— Сподобалася, Світлано, дуже сподобалася… Пробач, я не хотів тебе образити…

— Але тобі це вдалося, — зітхнула дівчина.

— Як мені перед тобою вибачитися?

— Поцілуй мене, — відповіла вона й обвила його шию руками.

Цієї ночі їм було вже не до розмов. Любов захопила обох, і вони вже не могли розлучитися. А через три місяці Світлана сказала Максимові, що завагітніла.

— Що ми тепер робитимемо? — запитала дівчина.

— Я одружуся з тобою, ти народиш мені сина, і ми будемо найщасливішою сім’єю на світі.

— А що на це скажуть мої батьки?

— Пам’ятаєш, ти казала мені, що тепер самостійна й усі рішення ухвалюєш сама.

— Пам’ятаю. Але одна справа казати, а інша — робити…

— Ось що, Світлано. Давай просто зараз підемо до твоїх батьків і все їм розповімо.

Батько й мати Світлани просто скаженіли:

— Та як ви посміли? Хто вам дав таке право? Розбагатіти захотіли коштом нашої наївної дівчинки? Ні про яке весілля навіть мови бути не може. Забирайтеся звідси, молодий чоловіче, і не здумайте тут більше з’являтися. Не бачити вам нашої доньки як власних вух.

— Запізно, тату! Я вагітна! І робити аборт уже запізно…