Мільйонер підібрав на шосе брудну незнайомку, не підозрюючи, що її поява змінить цей вечір

Тарас лягав, вставав, знову лягав. У темряві кімнати думки ставали важчими. Він перебирає одне за одним: заява, підписка, вітчим, спадщина, квартира, страх в очах Соні. Ймовірно, її вже офіційно розшукували. Ймовірно, той чоловік знав, як тиснути і на неї, і на слідство. І якщо діяти неправильно, можна не допомогти, а лише прискорити біду.

Він відчинив вікно. Морозне повітря вірвалося в кімнату й ударило по обличчю, але голови не остудило. Перед ним знову постало її обличчя: без снігу, без дорожнього бруду, втомлене, красиве, вперте. І та маленька усмішка біля каміна — недоречна, довірлива, небезпечна для його спокою.

«Допоможу — і все», — сказав він собі нарешті. — «Зранку документи, потім юрист. Далі цим займуться фахівці».

Таке рішення мало б заспокоїти. Та не заспокоїло. Десь глибоко він уже розумів: простим візитом до юриста історія не закінчиться.

Зранку Тарас почувався розбитим. Він майже не спав, пив міцну каву й дратувався на власну втому. Соня чекала його на ґанку гостьового будиночка. На ній була його стара товста худі — широка, розтягнута, що ховала фігуру майже повністю. Рукави закривали долоні.

— Я знайшла це в шафі, — сказала вона швидко, винувато. — У мене майже нічого немає з собою. Я потім поверну, виперу. Вибачте.

— Не треба вибачатися за одяг, — відмахнувся Тарас. — Ходімо снідати. Потім займемося твоїми паперами.

Вона пішла за ним обережно, ніби ступала по чужому дому, де будь-який хибний рух міг стати причиною біди. На кухні зупинилася на порозі й озирнулася: великий стіл, гладкі фасади шаф, кавомашина, тепла підлога, величезні вікна, за якими білів двір.

— Сідай, — сказав Тарас.

Соня присіла на самісінький край стільця, ніби боялася лишити слід.

— Розслабся. Я не збираюся гарчати на тебе за кожну чашку.

Вона подивилася на нього уважніше.

— Ви завжди так говорите?

— Як?

— Ніби людина наперед винна в тому, що опинилася поруч.

Сказала вона це спокійно, без звинувачення, і саме тому слова влучили точніше. Тарас помовчав, поставив перед нею тарілку, потім видихнув.

— Соню, я вчора був різкий. Вибач…