Мільйонер підібрав на шосе брудну незнайомку, не підозрюючи, що її поява змінить цей вечір

Вона опустила очі, але на губах майнула слабка усмішка.

— А я давно не була в домі, де навіть підлога тепла. Тож, мабуть, ми обоє не дуже звикли до нормальної обстановки.

Після сніданку вона принесла документи й розклала їх на столі. Пальці в неї тремтіли, хоч у домі було тепло. Тарас сів поруч, узяв перший аркуш.

— Давай по порядку. Що це, що було раніше, хто що підписував.

Він переглядав папери повільно. Підписка про невиїзд справді була оформлена після заяви вітчима. У заяві йшлося про крадіжку, яка нібито сталася кілька тижнів тому. Далі — постанова про початок провадження, свідоцтво про смерть матері, видане чотири місяці тому, і копія заповіту, складеного торік. За ним квартира переходила Софії.

— Ти нічого не підписувала? Ні відмову, ні довіреність, ні якісь порожні аркуші? — спитав Тарас, уважно стежачи за її обличчям.

— Ні. Нічого. Він хотів, щоб я відмовилася від квартири на його користь. Казав, що мама помилилася, що тоді погано тямила. Але я не могла. Це єдине, що від неї лишилося.

Вона сказала це тихо, але в голосі прозвучала впертість. Не гучна, не показна, а справжня — та, завдяки якій людина ще тримається, коли сил уже майже немає.

— Чому ти вирішила піти саме тоді? — спитав він.

Соня стисла пальці так, що побіліли кісточки.

— Бо він сказав: або я віддаю квартиру по-доброму, або він зробить так, що мене заберуть по-поганому. І що мені все одно ніхто не повірить.

Вона підняла очі. Погляд був прямий, болісно відкритий.

— А ви б повірили?

Тарас відповів не одразу. Учора, на дорозі, можливо, ні. Учора він радше вирішив би, що перед ним чергова чужа проблема, від якої треба триматися подалі. Але тепер він бачив документи, чув її голос, бачив, як вона напружується від кожного різкого руху.

— Зараз вірю, — сказав він.

Соня моргнула, ніби ця проста відповідь виявилася для неї несподіванішою за будь-які обіцянки. На мить її обличчя пом’якшало.

— Добре, — Тарас підвівся. — У мене зранку справи в офісі. Після обіду поїдемо до юриста. Я знаю людину, яка розбирається в таких схемах. Він перегляне папери й скаже, як діяти.

Соня кивнула, але тривога не зникла з її обличчя. Вона боялася сподіватися. Це було видно надто ясно: будь-яке добро для неї тепер здавалося тимчасовим, випадковим, чимось, що можуть відібрати так само різко, як дали.