Мільйонер приніс дружині троянди — але служниця раптом затулила йому рота: «ви повинні побачити це негайно»

Галина миттєво вимкнула світло й відтягнула Максима до стіни біля прочинених дверей. Їх прикривала темрява. Кроки зупинилися зовсім близько.

— Тут ніхто не почує, — сказав Тарас приглушено. — Але говори тихіше. Гості певні, що я відійшов на хвилину.

— Я хочу ще раз зрозуміти завтрашній порядок, — відповіла Оксана. У її голосі не було ні тепла, ні тривоги, лише ділова зібраність. — Після підпису все буде незворотно?

— Щойно акції підуть на мою структуру, Максим нічого не зробить. Рада підтримає мене. Цифри на моєму боці, документи теж. Він повернеться й побачить уже доконаний факт.

— А якщо повернеться раніше?

— Він за кордоном. Думає, що закриває угоду століття. Смішно, правда? Поки він рятує імперію там, тут вона перестає бути його.

Оксана тихо засміялася. Максим ніколи не чув у неї такого сміху — сухого, холодного, вдоволеного чужою сліпотою.

— А Дарина? — спитала вона після паузи. — Дівчинка може все зіпсувати. Вона завжди була його слабким місцем, навіть якщо він удавав, що не помічає.

— Я займуся Дариною, — спокійно відповів Тарас. — Коли Максим втратить компанію, ми вдаримо по опіці. Відсутній батько, емоційно нестабільний, без колишніх статків і без нормального дому. Нічого переконливого він запропонувати не зможе. Вона залишиться з тобою. А далі — поруч зі мною.

Максим відчув, як усередині в нього щось розірвалося. Не майно, не влада, не ім’я на будівлі. Вони говорили про доньку як про пункт у плані, як про останню фігуру, яку треба переставити, щоб партія завершилася.

Кроки віддалилися. Двері десь наприкінці коридору м’яко зачинилися. Тиша, що настала після них, здалася отруйною.

Галина ввімкнула світло. Максим стояв, втиснувшись плечем у стіну, з білим від напруження обличчям. Піт виступив на лобі, руки тремтіли, хоч він і намагався тримати їх нерухомо.

— Дихайте, — прошепотіла Галина. — Прошу вас, дихайте.

Він дістав телефон. На екрані висвітилися пропущені виклики — двадцять сім. Усі з домашнього стаціонарного номера, який чомусь був позначений як небажаний. Максим не пам’ятав, щоб робив це сам. Хтось мав доступ до його телефону. Хтось, хто залишався вдома, поки він літав світом і підписував папери.

— Її дзвінки йшли в блокування, — сказав він хрипко.

Галина нічого не відповіла. Мовчання було досить точним.

Максим різко випростався. Сльози не зникли, але в обличчі з’явилася жорсткість, якої не було кілька хвилин тому. Він вийшов із кімнати й швидким кроком попрямував до кабінету. Біометричний замок клацнув, упізнавши його палець. За картиною, що дісталася від батька, ховався сейф. Там, серед папок, які мали належати тільки йому, лежали три чужі.

У першій були документи про передачу акцій на підставну компанію, пов’язану з Тарасом. Підписи Оксани стояли акуратно, упевнено, без найменшого сліду сумніву. У другій — чернетка клопотання про опіку, де Максима описували як батька, який роками був відсутній, утратив емоційну стійкість і не здатний виховувати підлітка. Третя папка змусила його спертися об стіл.

Там лежали підготовлені медичні висновки про Дарину. Фальшиві. Холодні. Складені так, щоб представити її неврівноваженою, небезпечною для себе, такою, що потребує закритої клініки. Це було потрібно на випадок, якщо дівчина спробує піти або заговорити.

Тепер усе з’єдналося. Втеча Дарини. Вечірка, що відволікала гостей і прислугу. Спокійна впевненість Тараса. Страх Галини. Вони не просто крали бізнес. Вони будували клітку навколо його доньки, заздалегідь підготувавши замок і підписи…