Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

Андрій озирнувся. Алеєю наближалася дівчина років двадцяти п’яти. На ній були потерті білі кросівки, джинси з діркою на коліні й надто простора куртка кольору хакі, явно розрахована на більшу людину. Темно-каштанове волосся вона нашвидкуруч зібрала в хвіст, але кілька неслухняних пасом вибилися й лягли на щоки. Дівчина несла пачку рекламних листівок і мовчки простягала їх перехожим. З її обличчя було видно: вона займається цим не для задоволення, а тому, що вибору немає.

— Реклама піци, — прочитав Андрій на яскравому листку, який тримала літня пара на сусідній лавці. — Ти серйозно пропонуєш підійти до неї з такою розмовою?

— Абсолютно серйозно. Іди.

— Ти вирішив познущатися з мене?

— Аж ніяк. Вставай і поговори.

Андрій ще кілька секунд спостерігав за незнайомкою. Літні люди взяли в неї листівку радше з ввічливості, ніж із бажання замовити піцу. Вона це помітила, однак не стала ні запобігливо усміхатися, ні вмовляти їх скористатися знижкою. Просто пішла далі — спокійно, вперто, не дозволяючи втомі перетворитися на скаргу. Саме ця безмовна впертість несподівано привернула його увагу.

Він підвівся. Олег легко штовхнув його в спину, ніби допомагав людині зробити останній крок перед стрибком. Андрій устиг перехопити дівчину біля лавки. Вона підвела на нього карі очі й машинально простягнула рекламу.

— Знижка тридцять відсотків при замовленні…

— Зачекайте, будь ласка.

Вона замовкла й насторожилася. У її погляді не було кокетства чи цікавості — лише обережність людини, яка давно звикла чекати від незнайомців неприємностей. Андрій раптом зрозумів, що не підготував ні вступу, ні переконливих аргументів. На ділові переговори він ніколи не приходив без стратегії, цифр і запасного плану. Зараз йому лишалося тільки сказати правду.

— Я хочу запропонувати вам роботу. Точніше, укласти незвичайну угоду. Прошу, спершу дослухайте, а потім відповідайте.

Дівчина ледь нахилила голову, показуючи, що готова слухати, але ще ні на що не погодилася.

— Мене звати Андрій Коваленко. Я займаюся будівельним бізнесом. Моя бабуся тяжко хвора; прогноз лікарів — від трьох до шести місяців. Вона виростила мене й тепер мріє побачити мене одруженим. Я пропоную вам офіційно стати моєю дружиною на один рік. Нам доведеться жити в одній квартирі, разом навідувати бабусю й з’являтися там, де від нас чекатимуть поведінки справжньої пари. Жодних інших зобов’язань не буде. За виконання цієї ролі ви отримаєте п’ять мільйонів: половину після реєстрації, решту — коли мине рік.

Закінчивши, Андрій приготувався до недовіри, обурення або хоча б до десятка уточнювальних запитань. Однак дівчина спершу подивилася на листівки у своїй руці, потім знову перевела погляд на нього. Ні переляку, ні спалаху жадібності Андрій не побачив. Вона ніби за кілька секунд зробила в думках тверезий розрахунок, зважила почуте й ухвалила рішення…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇