Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

— Добре, — сказала вона.

— Що саме добре?

— Я згодна. Коли треба подати документи?

Андрій розгублено кліпнув. За роки роботи йому доводилося проводити тисячі переговорів. Люди сперечалися щодо кожного пункту, просили відтермінування, радилися, вимагали додаткових гарантій. Незнайома дівчина з рекламою піци погодилася на фіктивний шлюб швидше, ніж він устиг підготуватися до її першої реакції.

— Ви навіть не хочете нічого уточнити?

— Хочу. Але запитання можна поставити під час обговорення умов. Головне ви вже сказали: бабуся помирає, а це її останнє бажання. Я зрозуміла, навіщо вам знадобилася така домовленість. Усе інше справді можна вирішити пізніше.

За спиною Андрія Олег видав звук, підозріло схожий на стримуваний сміх.

— Як вас звати?

— Марина Савченко.

— Ви усвідомлюєте, що йдеться про справжню офіційну реєстрацію, а не про виставу без документів?

— Усвідомлюю. У документах з’явиться запис про шлюб, і юридично ми станемо подружжям.

— І це вас зовсім не лякає?

Марина ледь помітно підняла брову. У цьому русі читалася відповідь людини, якій доводилося боятися речей куди серйозніших.

— У житті мене лякало багато що, — рівно промовила вона. — Але ваша пропозиція до таких речей не належить.

Андрій озирнувся на Олега. Той мав вигляд переможця в парі, якого ніхто не укладав.

— Тоді запишіть мій номер. Завтра зустрінемося, докладно обговоримо всі пункти, підпишемо договір і зобов’язання про конфіденційність. Візьміть із собою необхідні документи.

Марина дістала старий телефон. Екран під захисним склом перетинала сітка тріщин. Вона зберегла контакт, а потім простягнула Андрієві листівку, яку все ще тримала в руці.

— Усе-таки візьміть. Піца там непогана, я перевіряла.

З цими словами вона пішла далі, продовжуючи роздавати рекламу так, ніби щойно не погодилася цілком змінити найближчий рік свого життя. Андрій провів її поглядом і повернувся на лавку.

— Вона не попросила довести, що я не шахрай. Не заговорила про гарантії. Навіть суму не перепитала, — повільно промовив він.

— Так, — погодився Олег. — Таке рішення можна ухвалити або з безрозсудства, або тому, що втрачати особливо нічого й ти давно навчився думати швидко.

Веселість зникла з його обличчя.

— Ти бачив її телефон?

— Бачив. І куртку теж. Чоловіча, сорок восьмого розміру, найімовірніше куплена в секонд-хенді.

Кілька митей друзі мовчали.

— Мені здається, річ не лише в обіцяних грошах, — нарешті сказав Олег. — Зверни увагу, як вона змінилася, коли почула про бабусю.

Андрій теж помітив цю майже невловиму зміну. Саме розповідь про тяжку хворобу змусила Марину відкинути настороженість. На її обличчі щось здригнулося, ніби слова про останнє бажання влучили в стару, добре приховану рану. За миттєвою згодою явно ховалася власна історія, але яка — він поки що не уявляв.

Марина вже зникла за вигином доріжки. У Андрія лишилася тільки кольорова реклама з намальованою піцою й великою цифрою «30%». Він склав листок і чомусь поклав до кишені піджака, хоча зазвичай викидав такі папірці, щойно брав їх до рук…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇