Молодий багатій попросив бідну кондитерку зіграти роль його нареченої, не знаючи, чим обернеться її поява

Дівчина переодяглася у випрасувану білу блузу, спідницю й темний фартух, які їй видали. Коли вона зайшла на кухню, їй одразу впало в око, як чудово тут налагоджена робота. Офіціанти снували туди-сюди, дзвеніла посуда, а кухарі зосереджено працювали над оздобленням страв.

Шеф-кухар, перевіряючи готовність гарячих закусок, помітив Василину й привітав її, анітрохи не здивувавшись. Було ясно, що Мирон увів його в курс справи. Він кивнув у бік холодильної камери, де за скляними дверима дівчина-кондитерка побачила своє дітище.

У холодному світлі ламп просторого холодильника темно-синій велюр здавався ще темнішим, а золото — шляхетнішим. Василина мимоволі замилувалася. Торт був прекрасний. Але десь там, усередині нього, під бездоганною поверхнею, ховався секрет, здатний перетворити її тріумф на професійне фіаско.

— Василино, раз уже ви тут, допоможіть хлопцям, — шеф-кухар підійшов до неї. — У нас сьогодні кожні руки на вагу золота. Віднесіть нарізки, офіціанти покажуть куди.

Василині не дали часу на мандраж. Їй всунули піднос, і вона, намагаючись зберігати професійну поставу, вийшла до головної зали.

Гості вже почали збиратися в сусідній галереї, але багато хто заходив до банкетної зали, щоб оцінити пишноту накритих столів. Анжела стояла в оточенні кількох дам біля центрального столу, прискіпливо оглядаючи страви.

Василина швидко й акуратно поставила те, що принесла, на вільне місце й хотіла було непомітно вислизнути, але за спиною пролунав до болю знайомий тягучий голос:

— Ви тільки погляньте, пані, моя однокурсниця. Ми разом навчалися, уявляєте? Я завжди казала: одні народжені сяяти в небі, інші все життя копирсаються в багнюці.

Василина зупинилася й обернулася. Анжела стояла просто перед нею, тримаючи келих шампанського. Вона примружилася, вдивляючись в обличчя дівчини, і раптом її губи розпливлися в тріумфальній злій усмішці…